Глава 1

Якось дуже швидко пролетіли канікули, і мене це дуже влаштовувало. Коли ми тільки приїхали додому, мама ще довго захоплювалася моїми змінами. І як я й очікувала, для мене було приготовано купу одягу, в якому мені було не дуже комфортно. Однак там були речі, які я могла б забрати до Академії. Батько попіклувався про те, аби туди доставили все, що мені потрібно. Проте на цьому і закінчувалися позитивні моменти. Один раз ми зустрілися з Делією, адже її батьки мали справи неподалік від нашого дому і вона поїхала з ними. Але я помітила одну дуже дивну, для мене, річ. Я сумувала за Академією Метаморфів. Останнім часом саме там я і відчувала себе як вдома.                                                  

І вже завтра я відправлюся на навчання. Та сьогодні я маю з'явитися на прийомі, що влаштовує моя мати. Ніби в честь початку нового року. Кажуть ніби на Землі це ціле свято, що проходить з якимись особливими ритуалами. Вони прикрашають дерева, готують святкові страви та веселяться. У нас же нічого такого не має. Лише деякі багаті родини, аби показати свій статус, влаштовують от такі своєрідні вечірки, де кожен буде доводити, що він кращий за інший. Ненавиджу такі вечори, адже доведеться фальшиво посміхатися і слухати сотні неправдивих компліментів. Але Алекс казав, ніби цього року будуть феї та чарівники. І це має бути цікаво.                                                                                           

Що ж, глянувши на себе в дзеркало, я поспішила спуститися до зали. На мені зараз була гарна довга чорна сукня з вирізом на спині та рукавами. А ще в деяких місцях вона була розшита чорним камінням. Волосся ж я перекинула на один бік, зробила легкий макіяж та взула туфлі на високих підборах. Треба ж порадувати батьків. Однак брат виявився правий. Тут була навіть королева фей, принаймні одна з них точно. Якщо не помиляюся, то це Чорна Королева.                                                                           

А от вечір проходив досить нудно. Я ввічливо намагалася відповідати всім, але мені дуже швидко набридло. Тому я просто присіла на софу, що стояла під стінкою. А закінчиться все не дуже то й скоро. Та й піти раніше буде не правильно. Доведеться терпіти. Я опустила підборіддя на руки та уважно всіх розглядала.                                                                                                                                                      

- Бачу, тобі тут теж нудно. - почула я голос.                                                                                                    

А в той же момент біля мене опустилася дівчина. Вона була невисокого зросту, зі світлим волоссям, синіми очима та доволі мініатюрною фігурою. Вся її краса говорила мені, що переді мною зараз сидить фея. Темно-синя пишна сукня з відкритими плечима додавала їй якусь особливу чарівність та дуже пасувала до очей. Невеличка тіара на голові давала зрозуміти, що вона принцеса, а от чорне каміння говорило про те, хто її мати. Ну і логічно, вони ж єдині прийшли сюди. Однак я б мала виказати їй повагу, але вона принцеса на території фей. Тут вона така сама донька представника Ради, як і я. Та все ж я ніколи раніше її не бачила, але вона здалася мені не поганою.                                                  

- Я ненавиджу ці всі прийоми. - сказала вона. - Вже просто не можу дочекатися, коли піду в Школу Фей.                                                                                                                                                                

- А ти ще не студентка? - здивувалася я.                                                                                                    

- Ні, мені лише шістнадцять. Треба чекати цілих два роки. - видихнула вона. - Я Ліліт, до речі. А ти?       

- Каталіна. - я потиснула її руку.                                                                                                                 

- О, я чула про тебе. Ти метаморф і одна з останніх драконів. Ну, які отримали силу. - бачачи мій здивований погляд, вона продовжила. - Чутки розносяться дуже швидко, а твої батьки не втрачають можливість похизуватися цим. Напевно вони дуже пишаються.                                                            

Або просто я черговий їх інструмент для доведення своєї могутності. Проте краще цього не говорити нікому, адже я не хочу шкодити їх репутації. Однак мене справді починала дратувати їх поведінка. Невже це все було обов'язково.                                                                                                                    

- Знаєш, я хочу бути така як ти. - раптово промовила вона. - Ти така доросла і крута. І вже аж на третьому курсі бойового факультету. Уявляю, що ти там одна з найкращих.                                   

Від цих слів я мало не розсміялася, адже це далеко не так. Я взагалі невдахою була і нею ж залишаюся. Просто магія дракона дає мені певні переваги й на тому все. Та їй зараз знати цього не обов'язково. Все ж приємно, коли мною хтось захоплюється. Але шкода було б розчарувати цю милу принцесу.                                                                                                                                                    

- Добре, мене вже кличе моя мама. Однак мені було дуже приємно поспілкуватися з тобою, Каталіно. Сподіваюся, ми ще зустрінемося. - вона мені посміхнулася та поспішила зникнути.                               

Цікава дівчина, не схожа на тих фей, що я зустрічала раніше. Але я була впевнена, що ми ще точно не один раз зустрінемося з нею. Ще посидівши тут хвилин двадцять, я попрямувала у свою кімнату. Завжди можна сказати, що мені потрібно збиратися, адже завтра я вже їду. Насправді мене ж це все дратувало. Інколи я хотіла повернути той час, де мене просто ніхто не помічав і нічого не очікували. Однак тепер я маю відповідати їх уявленням. Та чи прийде все колись в норму?