Долина драконів

Даніель довго думав про дівчину, яка сьогодні зустрілася йому тут. Її поява була настільки неочікуваною, що навіть його багаторічний досвід і спокій не допомогли одразу збагнути, що відбувається. Спочатку він неабияк здивувався, адже вона потрапила сюди уві сні. Це було неможливо. Жоден із людей зовнішнього світу не здатен просто так перетнути невидимі межі долини, яку стерегли давні чари. Його перша реакція була настороженою: якщо вона знайшла шлях, то чи не знайдуть його й інші? Чи не стане це початком катастрофи?

Довелося впевнити її в тому, що це лише сон. Він дивився на неї пильно, намагаючись зрозуміти, чи усвідомлює вона, куди потрапила, чи відчуває бодай частину тієї сили, що витає в долині драконів. І водночас він бачив у її очах щирість — вона й справді думала, що перебуває у сновидінні. Йому навіть довелося вдатися до хитрощів, щоб не злякати її правдою. Проте це зовсім не так. Він знав: жоден сон не здатен створити настільки живе відчуття вітру, запаху сирої землі та подиху стародавньої магії.

Ніхто не міг відшукати долину драконів, саме тому вона і проіснувала стільки часу без мешканців. Усі карти, що колись вели сюди, давно знищені. Стародавні хроніки згадували цю землю лише уривками, натяками, притчами.

Багато хто вважав, що це вигадка, легенда, казка для дітей. Але ті, хто знав правду, розуміли: долина справді існує, і вона не прощає вторгнень. Охоронна магія була такою сильною, що навіть наймогутніші чаклуни не насмілювалися спробувати пройти крізь неї. Саме тому Даніель відчув неспокій, коли побачив тут дівчину. Якщо доля пропустила її сюди, то це мало значити щось велике.

Однак цій дівчині якось вдалося сюди потрапити. Він довго вдивлявся в неї, намагаючись відчути, віднайти нитку, за яку вона потрапила в цей прихований світ. Зазвичай чужаків одразу відкидало, та її присутність була цілком реальною, навіть органічною. Наче сама долина прийняла її. Ця думка тривожила його ще більше, ніж сам факт її появи.

Даніель відчував у ній магію водяного дракона. Її енергія була прозорою й текучою, вона огортала її тонким серпанком, ледь відчутним, проте безсумнівним. Та водночас щось у цій силі було інше. Не схоже на те, що він бачив у носіях драконячої магії раніше. Її магія нагадувала ріку, що виходить із берегів: начебто спокійна, але з прихованим виром, здатним змести все на своєму шляху. Вона була інакшою. Тому це і здивувало його.

Хто ж вона така і що приховує? Він не міг знайти відповіді. Усі його знання, усі легенди й перекази, які він вивчав роками, не давали жодної підказки. Каталіна Варгас… Її ім’я звучало просто, буденно, як ім’я будь-якої дівчини зі світу людей. Але за цією буденністю крилося щось більше. Він бачив, як у її очах відблискує сила, сама того не усвідомлюючи. Вона не знала, ким є, і, можливо, саме це робило її небезпечною.

Чоловік був упевнений, що вони ще не один раз побачаться, адже дівчина лише пізнає свою силу. Те, що він бачив сьогодні, було лише крихітною іскрою. Її справжня сутність дрімала всередині, чекаючи пробудження. І коли цей час настане, світ уже не буде таким, як раніше. Його думки не давали спокою: чи зможе вона вчасно оволодіти цими силами, чи не зламається під їхнім тягарем?

Він бачив у її майбутньому величні речі, проте не обійдеться й без втрат. Жодна велика історія не писалася без жертв. У її долі він вгадував як тріумфи, так і біль. Йому відкривалися уривки образів: світло, що розриває темряву, битви, які будуть здаватись безнадійними, і постаті поруч із нею — ті, хто стануть її союзниками, і ті, хто зрадять. Усе це було неминучим.

Найстрашнішим було й те, що вона й сама не знає своїх можливостей. Сила всередині неї була занадто велика, щоби залишатися прихованою довго. Вона неодмінно вирветься назовні — питання лише в тому, коли і якою ціною. Якщо Каталіна не навчиться контролювати себе, то її магія може стати зброєю проти тих, кого вона прагне захистити. Ця думка обпікала його свідомість, бо він бачив, як не раз історія світу вже ламалася під тягарем необдуманих рішень і некерованих сил.

Даніель має їй допомогти, адже цей метаморф має врятувати світ разом зі своєю командою. Він не сумнівався: так було визначено. Чиїм рішенням — богів, долі чи самих драконів — він не знав. Але він відчував: це його місія. Він не може лишитися осторонь, навіть якщо це загрожує йому самому. Його досвід, знання й сила мають стати її підмогою, доки вона ще не розібралася у собі.

Він підвів голову, вдивляючись у темне небо над долиною. Здавалося, навіть зорі світили сьогодні інакше, гостріше, ніби самі небеса стали свідками цієї зустрічі. Його губи ледь помітно ворухнулися, і голос, тихий, але сповнений рішучості, прорізав тишу.

— Ми ще зустрінемося, Каталіна Варгас.