Адам

Що ж, все пройшло набагато краще, ніж я очікував. Я ще вчора був переконаний, що ця дівчина провалить тренування, що вона спіткнеться на самому простому, а потім почне виправдовуватися чи шукати винних у своїй невдачі. Так завжди буває з новачками, які лише вчаться приймати свою силу й відчувати світ магії. Але виявляється, Каталіна не настільки вже й безнадійна. Вона впоралася краще, ніж багато хто до неї. У її рухах було щось невимушене, а в очах — упертість, яку не зламаєш звичайними випробуваннями.

От тільки я ніколи не зізнаюся їй в цьому. Бо варто мені бодай раз похвалити її, як вона відразу ж підніме підборіддя і почне дивитися на мене з тією самою зухвалою усмішкою, ніби довела мені, що я весь час помилявся. А я не люблю визнавати поразку навіть у дрібницях. Нехай краще думає, що я й далі сумніваюся в її здібностях. Так, можливо, вона буде старатися ще більше, аби перевершити мої очікування.

У деяких моментах дівчині навіть вдалося вразити мене. Наприклад, коли вона виконала комбінацію настільки швидко й точно, що навіть досвідчені бійці мали б на це витратити більше часу. Або коли вперто піднялася після падіння, хоча я був певен, що вона вже не зможе продовжувати. Ця її рішучість була чимось новим і несподіваним. Але, зізнатися чесно, мене вразило зовсім інше.

Лише я помітив дещо інше. Те, що не побачив ніхто з присутніх, або ж не надав цьому значення. Коли вона особливо розізлилася, то на одну мить її очі спалахнули чистою магією. Це було не світло, що з’являється при звичайних заклинаннях, не сяйво енергії, яке можна побачити в момент активації здібностей. Ні, це було щось інше — глибоке, первісне, наче сама магія пробилася крізь оболонку й вийшла назовні.

Я таке бачив лише одного разу. І тоді мені вистачило одного погляду, щоб зрозуміти: це не явище, яке можна пояснити чи класифікувати. Це щось, що виходить за межі звичайних знань. Але тоді це було не в метаморфів. Я ніколи не чув, щоб хтось із них мав подібний прояв. Та й магія дракона не дає такого ефекту. Ця сила інша: вона відчувається як тиск, як подих вітру або гул у вухах. А тут — було сяйво, немов полум’я, і водночас холод, що пробирає до кісток.

Тому, не довго думаючи, я попрямував до кабінету Алекса. У таких випадках я знав лише одну людину, яка могла дати відповідь або принаймні наштовхнути на неї. Він завжди мав дивовижну здатність знати більше, ніж слід. Можливо, тому він і був настільки цінним у нашому колі. Я відчував: приховати побачене — значить поставити під загрозу не лише її, але й усіх нас.

Його кабінет був у кінці довгого коридору. Дерев’яні панелі на стінах, старі полиці з книгами, вікна, що виходили на внутрішній двір. Коли я зайшов, мене охопило відчуття, що він справді чекав на мене. Сидів у своєму кріслі, наче знав наперед, з чим я прийду.

— Щось сталося? — одразу ж спитав він, уважно подивившись на мене. Його голос був спокійний, але очі — насторожені.

— Звичайно, — відповів я, сідаючи навпроти. — Ти нічого не хочеш мені розказати? Наприклад те, чому в Каталіни проявився ефект магії? Це не властиво метаморфам. І не треба мені розказувати про особливості драконів, адже про це я знаю доволі багато.

Я свідомо зробив голос жорстким. Не хотів, щоб він подумав, ніби я прийшов за порадою чи з сумнівами. Я прийшов за правдою, і він це розумів.

— Ти його бачив на власні очі? — запитав Алекс. Здавалося, хлопець був не менше за мене здивованим. Його брови ледь зсунулися, а на обличчі з’явилася тінь занепокоєння. — Але він би не мав проявитися зараз. Каталіні ще немає двадцяти одного року. Та й зараз не повний місяць.

Його слова прозвучали для мене як набір дивних звуків, сенсу яких я зовсім не розумів. До чого тут її вік? До чого місяць? Ніби він говорив про якісь правила, відомі лише йому.

— Чекай. Ти можеш мені нормально пояснити? — перепитав я, трохи нахилившись уперед.

Але Алекс і далі мовчав. Він відвів погляд убік, наче на стіні раптом з’явився якийсь особливо цікавий візерунок. Його пальці нервово перебирали край столу, а в кімнаті запанувала тиша, яка дратувала ще більше, ніж будь-які пояснення. Він знав щось. І, судячи з його поведінки, це «щось» було надто важливим, аби сказати відразу. Тепер ця Каталіна мене зацікавила ще більше. Який же секрет вона приховує?