Розділ ІІ

Цього разу в приміщенні нікого не було, адже зараз уже вся Академія мирно спала. Темні коридори занурилися в тишу, лише зрідка долинав звук нічного вітру, що бився у високі вікна. Вежі відкидали довгі тіні на внутрішній двір, а світильники давно погасли — лише слабке сяйво місяця вривалося крізь щілини, малюючи примарні візерунки на підлозі. Академія спала, але Він — ні.

Тиша не завадила Йому пробратися до кабінету декана факультету бойових метаморфів. Навпаки, саме зараз, коли більшість занурилася у сни, настав його час діяти. Кожен крок віддавався глухим відлунням у порожньому коридорі, змушуючи Його серце битися швидше. Непомітність була головною умовою, бо якщо його спіймають тут, пояснити причини буде неможливо.

Він шукав дещо важливе. Те, що могло змінити розстановку сил і підтвердити підозри, які вже давно не давали йому спокою. Усередині він навіть сподівався, що піде ні з чим. Бо якщо знайде те, що передчував, — ситуація стане значно складнішою. Це вже буде не просто здогадка чи тривожна інтуїція, а реальність, яка вимагатиме негайних дій.

Декілька глибоких вдихів — і він торкнувся дверей. Замок був захищений простим заклинанням. Надто простим. Це його насторожило. Для кабінету декана, що мав доступ до більшості таємниць факультету, це виглядало дивно. Ніби хтось спеціально залишив легку перепону, розраховану на недосвідчених цікавих студентів, але не на того, хто знає справжню силу.

— Занадто легко, — подумав Він, і в голові одразу спалахнув червоний вогник тривоги.

Але часу роздумувати не було. В будь-яку мить коридором міг пройти нічний патруль, і тоді все — кінець. Він зосередився, вимовив коротку формулу, і двері відчинилися з тихим скрипом.

Усередині панувала напівтемрява. Важкі полиці з книгами, шафи з паперами, великий дубовий стіл — усе виглядало занадто впорядкованим, наче декан залишив кабінет лише на хвилину й мав ось-ось повернутися. Повітря було напоєне ароматом чорнила та старих пергаментів.

Він наблизився до столу і швидко відкрив першу шухляду. Папери. Звіти про тренування студентів, списки відрахованих, офіційна переписка з ректором. Нічого небезпечного. Лише звична рутина. Він ковзнув пальцями по аркушах і відсунув їх убік.

Наступна шухляда. Знову те саме. Таблиці, плани занять, нотатки. Він відчув, як роздратування зростає. Невже помилився? Чи, можливо, декан забрав усе із собою? Але це було б нелогічно. Кабінет вважався одним із найбезпечніших місць у всій Академії. Тут завжди зберігалися речі, які не можна було носити із собою щодня. Принаймні, так усі вірили.

Він затримав подих і повільно провів рукою по краю останньої шухляди. І в ту ж мить перстень на його пальці почав нагріватися. Спочатку ледь-ледь, а потім усе сильніше, доки метал не став майже обпікати шкіру. Це було знаком.

Магія. Сильна, прихована, ретельно замаскована. Серце закалатало швидше. Він нарешті натрапив на щось справжнє. Не роздумуючи, Він доторкнувся до ручки. І одразу ж пожалкував про це.

Гучний різкий звук розітнув тишу, наче крик сотні труб одночасно. Сигналізація. Червоне сяйво спалахнуло на стінах, розтікаючись по візерунках заклять, які раніше були непомітні. Усе приміщення ожило, реагуючи на його дотик.

— Прокляття… — прошепотів Він і різко відсмикнув руку.

Тепер залишатися тут було смертельно небезпечно. Хвилини, а може й секунди, відділяли його від того, щоб хтось вбіг у кабінет. Він рвучко кинувся до дверей. Його плащ зачепив край столу, впав кілька аркушів, але часу підіймати їх не було. Він мчав коридором, слухаючи, як тривожні дзвони лунають по всій Академії, розбуджуючи навіть тих, хто мав найглибший сон.

Кожен його крок лунав, мов удар у серце. Але, втікаючи, він уже знав одне: у тій шухляді було щось заховане. Те, що могло перевернути все. Він ще не бачив цього, не торкався, але відчуття не залишало сумнівів. Там, за захисним шаром магії, лежало щось, що могло стати його найбільшою зброєю. Або його найбільшим прокляттям.

І тепер він мав намір знайти спосіб дістатися до цього. Бо як тільки торкнувся перстнем, він зрозумів — річ, схована там, пов’язана з ними. І може неабияк допомогти…