Глава 27

Якось так і закінчився семестр мого третього курсу в Академії метаморфів. І навіть підсумки підбивати не хочеться, адже хоч і сталося багато всього хорошого, та я б воліла знову перетворитися на ту невдаху, якою я була всі ці минулі роки.

Хоча, що значить була? Я і є нею, просто тепер маю круту магію дракона, хлопця і якийсь авторитет. Але навіть ці зміни не зняли відчуття, що я досі вчусь, досі не зовсім розумію, ким я є. Адже магія — це не лише сила, а й величезна відповідальність. Іноді здається, що вона перевершує мене, а я лише намагаюся встигнути за нею.

Успіхи в бойових мистецтвах теж не такі суттєві, як хотілося б. Я навчилася керувати тілом, розвинула витривалість, відточила реакції, але все одно відчувала себе неготовою до справжніх боїв, до небезпек, що чекають попереду. Це тягло за собою відчуття невпевненості, яке я прагнула приховати за посмішками та впевненим тоном.

А зараз час збирати речі і їхати на канікули додому, адже наближається свято чотирьох Засновників. Не знаю, чому на землі цей день називають Різдвом. Треба буде колись з'їздити туди та подивитися на те, що відбувається там. Мені розказували, що весело та цікаво, ніби в наших казках: ярмарки, вогники, музика, запах пряників та гарячого какао, сміх дітей і гучні пісні на вулицях. Уявляти це було приємно, але зараз мене більше турбувало інше.

Проте зараз мені зовсім не до того. Рада чомусь чітко вирішила, що саме ми маємо віднайти та захистити артефакт. І від цього стає смішно, адже я точно не герой. Та й Адам, думаю, теж. Він переживав, що я розкажу всім про його секрет, однак я продовжувала мовчати. Можливо, йому вдасться впоратися з цим, а можливо — ні. І я відчувала, що це його тягар, і не маю права відбирати його страхи, перекладати на себе.

Так, беру лише одну валізу, адже я чомусь впевнена, що дома мене чекає повна шафа нового модного та гарного одягу, адже тепер я маю досить привабливі форми. Моя талія витончена, а руки стали сильнішими. Це додавало мені впевненості, але водночас змушувало соромитися себе: що, якщо мама вирішить одягнути мене у все це одразу, як у якусь принцесу з казки?

І коли я вже майже все зібрала, до кімнати увійшов Алекс. Він поїде додому на кілька днів, однак йому доведеться повернутися раніше. Це й не дивно, адже декан факультету має свої обов’язки і не може дозволити собі тривале відрядження.

— Ти вже готова? — спитав він, піднімаючи очі від документів. У його погляді відчувалася легка тривога, яку він намагався приховати за звичайною посмішкою.

— Так, — посміхнулася я, хоч у душі відчувала хвилювання. — Навіть уявлення не маю, що на мене чекатиме вдома.

— Все буде добре, я ж буду поряд, — відповів Алекс, підхопивши мою валізу. — До того ж ми завжди можемо сказати, що час їхати до Академії, — він зробив крок до дверей. — Чекатиму на тебе в холі. Головне не хвилюйся, ми впораємось.

— Сподіваюсь, — прошепотіла я, намагаючись виглядати спокійно.

— В тебе все вийде, — додав він і кивнув, залишаючи у повітрі відчуття підтримки та обов’язку.

І з цими словами брат вийшов з кімнати, залишивши мене одну. Що ж, доведеться на якийсь час попрощатися з навчанням, однак цього разу я вже дуже сильно хотіла як можна скоріше повернутися. Як же швидко змінилися мої пріоритети.

Я ще раз оглянула кімнату: портрети на стінах, книги на полицях, кулон на шиї, що тихо відблискував у вечірньому світлі. Вони нагадували мені, ким я стала, і ким могла бути.

— Я скоро повернуся, — прошепотіла я, виходячи з кімнати. Повітря в коридорі пахло сирістю та воском, а світло ламп відкидало довгі тіні на стіни.

Переходячи хол Академії, я ловила на собі погляди студентів. Дехто посміхався, дехто відводив очі, розуміючи, що сьогодні особливий день, коли закінчується семестр і починаються канікули. А я ж відчувала підсумок зовсім інакше: це був не лише кінець навчання, а ще й чергова точка відліку, новий етап у житті.

У транспортній залі, де чекали на портали, відчувалося легке хвилювання і розмови про майбутнє свято. Мої думки знову поверталися до кулону, до Адама та до тих випробувань, що чекали попереду. Я знала, що канікули — це лише пауза. І що коли повернуся, мене чекатиме не лише навчання, а ще й нові завдання та небезпеки.

Але поки що можна дозволити собі трохи відпочити, відчути запах рідного дому, побачити знайомі обличчя, посміхнутися мамі, відчути тепло вітру, що здіймав моє волосся. І, може, на мить забути про все інше, щоб набрати сил для нових пригод.

Я крокувала до порталу, тримаючи кулон долонею, і думала про те, як сильно змінилося моє життя. Моя сила, мої страхи, мої друзі, і навіть невидима стіна між мною та Адамом — все це створювало дивний, складний вузол, який я ще повинна розплутати.

— Я скоро повернуся, — повторила я про себе, і цього разу впевнено, ніби намагаючись переконати себе так само, як і всіх навколо.

І коли я зробила крок, залишаючи позаду Академію, я відчула легкий холодок хвилювання і водночас тепле передчуття того, що попереду ще дуже багато всього цікавого.