Глава 27

Якось так і закінчився семестр мого третього курсу в Академії метаморфів. І навіть підсумки підбивати не хочеться, адже хоч і сталося багато всього хорошого, та я б воліла знову перетворитися на ту невдаху, якою я була. Хоча, що значить була? Я і є нею, просто тепер маю круту магію дракона, хлопця і якийсь авторитет. Однак успіхи в бойових мистецтвах все ж не такі суттєві, як хотілося б.     

А зараз час збирати речі і їхати на канікули додому, адже наближається свято чотирьох Засновників. Не знаю чому на землі цей день називають Різдвом. Треба буде колись з'їздити туди та подивитися на те, що відбувається там. Проте зараз мені зовсім не до того. Рада чомусь чітко вирішила, що саме ми маємо віднайти та захистити артефакт. І від цього стає смішно, адже я точно не герой. Та й Адам, думаю, теж. Він переживав, що я розкажу всім про його секрет, однак я продовжувала мовчати. Можливо йому вдасться впоратися з цим.                                                                                                    

Так, беру лише одну валізу, адже я чомусь впевнена, що дома мене чекає повна шафа нового модного та гарного одягу, адже тепер я маю досить привабливі форми. Ну що ж, доведеться трохи потерпіти, мама ж завжди хотіла з мене зробити таку собі принцесу. На щастя потім я швиденько поїду на навчання, і це все триватиме не довго. І коли я вже майже все зібрала, до кімнати увійшов Алекс. Він поїде додому на кілька днів, однак йому доведеться повернутися раніше.                                                  

- Ти вже готова? - спитав він.                                                                                                                             

- Так. - посміхнулася я. - Навіть уявлення не маю, що на мене чекатиме вдома.                                  

- Все буде добре, Оя ж буду поряд. До того ж ми завжди можемо сказати, що час їхати до Академії. - він підхопив мою валізу. - Чекатиму на тебе в холі.                                                                                   

І з цими словами брат вийшов з кімнати, залишивши мене одну. Що ж, доведеться на якийсь час попрощатися з навчання, однак цього разу я вже дуже сильно хотіла як можна скоріше повернутися. Як же швидко змінилися мої пріоритети.                                                                                                    

- Я скоро повернуся. - прошепотіла я, виходячи з кімнати...