Глава 25

Я досі не могла уявити, що від мене справді очікують того, що я стану захищати світ. Ні, ну це вже точно перебір, адже я тільки недавно почала усвідомлювати свою силу та вчитися здібностям. До того ж ніхто з нас не був готовий до такого. Тому я просто вирішила змиритися з цим. Алекс казав, що він щось вигадає, і нам не доведеться ризикувати своїм життям. Та зараз мене турбувало зовсім інше. Я маю поговорити з Адамом стосовно того, що сталося тоді.                                                                           

Я чекала його на парах, але хлопця сьогодні не було. Він ніби сказав, що не дуже добре себе почувається. Ну звичайно, так я і повірила. Тому просто після пар постукала в його двері. Мені потрібні відповіді, і я не відчеплюся від нього. А от відкрив Адам не відразу, ще й був без футболки. Так, Каталіно, не витріщайся на нього. В мене є хлопець, що подобається мені. Але гарне тіло в нього...                                                                                                                                                      

- Каталіно, що ти тут робиш? - спитав він. - Не пам'ятаю, аби я кликав тебе у гості.                         

- Нам треба поговорити. І бажано аби ти зробив це вдягненим. - промовила я. - Не треба зараз вигадувати відмовки, тому що я промовчала стосовно твоєї поведінки. Але я вимагаю пояснень. Чекатиму тебе на балконі біля західного входу бібліотеки за десять хвилин. Тільки спробуй не прийти. Тоді я дуже сильно ображуся.                                                                                                                       

І я просто розвернулася та попрямувала туди. Знаю, що він обов'язково прийде, адже Адам переживає за свою репутацію. Якщо я все розповім іншим, з нього лише сміятимуться. І я мала рацію, адже за вісім хвилин він вже був на місці. І якусь мить він просто мовчки стояв та дивився кудись в даль. Невже він збирається розповісти щось настільки страшне, що я теж маю підготуватися морально?              

- Так значить ти все добре пам'ятаєш. - промовив він. - Зізнатися чесно, я сподівався на зворотне. Адже тоді я справді не міг створити вогонь. Думаю в той момент я б навіть не здатний був боротися за допомогою бойових мистецтв.                                                                                                                  

- Чому? - я присіла на поручні. - Мені завжди здавалося, що для тебе це не проблема.                         

Мені навіть не було страшно, адже тут доволі велика відстань до землі. Та я ніби відчувала, що не впаду донизу. А навіть якби й так, то поранення не було б. Зараз же я думала зовсім не про це. Адам же збирався з силами, аби все розповісти.                                                                                                    

- В моєму дитинстві дещо сталося, після чого я став боятися всього. Саме через це я й вступив на факультет бойових метаморфів, аби навчитися боротися з цим. Я старався показати себе у найкращому світлі, був хоробрим. І це навіть було легко. Поки не почався цей напад... - він важко видихнув. - В мені знову прокинувся той маленький хлопчик, і я не зміг нічого зробити. Так буває перед реальним ворогом. Тому я і не готовий захищати світ. Я навіть себе не готовий захищати.                  

От ніколи б не подумала. Він завжди здавався таким сміливим, але виявляється ми зовсім нічого про нього не знали. І що ж там сталося такого в його дитинстві? Не думаю, що він зараз мені розкаже, адже якби був готовий, то сказав би про це з самого початку. Та й це не мало б мене турбувати. Однак його страх міг стати реальною проблемою надалі. Якщо знову виникне така ситуація, то на нього навіть не можна розраховувати.                                                                                                                              

- Ти маєш боротися з цим страхом. Думаєш я не боялася? - запитала я. - Я ніколи не була воїном, і навіть не планувала ним стати. Однак мені довелося прийняти магію і боротися. Навіть зараз я боюся, що одного дня я злякаюся та втечу.                                                                                                    

- Знаєш, Каталіно, а я тобі заздрю. - посміхнувся він. - Так, і навіть не дивуйся. В тебе є чудовий брат, що захищає від всіх проблем цього світу. Тобі легко дається контроль над магією та й бойові мистецтва. А ще ти смілива. Цьому не можливо навчитися...                                                                  

Якби він знав про те, що контроль зовсім не моя заслуга, то може говорив би інакше. Але це й означає те, що він також не надягав кулон на мою шию, адже просто не знав про його властивості. Тоді хто? В мене зовсім не було жодної ідеї.                                                                                                              

- І що, ти плануєш розказати про це іншим? - запитав Адам.                                                                 

Чи збиралася я це зробити? Звичайно ні. Було видно, що хлопець турбується про свою репутацію і намагається приховати страх. А я ж не збиралася все псувати. Я не настільки погана, і розуміла, як це важливо для нього.                                                                                                                                      

- Ні, не розкажу. - я зістрибнула з поручнів. - Кожен з нас чогось боїться. Проте зі страхами треба боротися. І я сподіваюся, що в тебе це вийде. Адже одного разу маленька помилка може коштувати чийогось життя. Подумай про це.                                                                                                             

І на цих словах я пішла до себе. Насправді я не та людина, що має чомусь вчити його. Однак його страх може стати реальною перешкодою для всіх нас. В якійсь битві на нього ж навіть не можна розраховувати. І це при тому, що він найкращих студентів факультету бойових метаморфів. Якщо нам все ж доведеться захищати світ, то це буде справжня катастрофа. Воїн-недоучка та воїн, що всього боїться. Світ точно в надійних руках...