Глава 21

Я вже вивчила цю книгу кілька разів, і навіть шукала інформацію стосовно Марселії Варгас, однак це абсолютно ніяк мені не допомогло. Я не наблизилася навіть на крок до своєї розгадки. Весь цей час кулон був на моїй шиї, і так про нього ніхто не дізнався. Але я помітила важливу річ — Аматерасу і справді допомагав мені концентрувати мою магію, змушуючи її буди більш впорядкований. Я могла керувати водою навіть без сильних емоцій. І хоч виходило поки не дуже добре, та й маленькі якісь прийоми, але я відчувала певне задоволення. Навіть на тренуваннях були успіхи, і це неабияк підіймало мені настрій. Нарешті я змогла ще трошки піднятися в рейтингу, але все ще була досить низько. Ніхто ж і не обіцяв, що це буде легко.                                                                           

Але було ще дещо — Дрейк. Ми проводили разом досить багато часом, і він навіть дечому вчив мене. Я навіть не помітила, як почала до нього відчувати щось. Поряд з ним я забувала як правильно дихати й говорити, а в моєму серці відбувалося щось дивне. Це дивно, але я стала спеціально шукати зустрічі з ним. Та коли я розказала про все Делії, вона була не в захваті. Ну не дуже їй подобався цей Дрейк, адже вона вважала, що він щось приховує. Проте це зовсім не так. Хлопець просто неймовірний, і я вирішила з ним поговорити. Тепер, коли я більш впевнена в собі, мені легше це зробити. В будь-якому випадку ми ж лишимося друзями?                                                                           

Зараз він якраз тренувався у загальній залі для третього курсу, де зараз нікого не було. Це дивно, адже зараз ще не пізня година. Але я мала можливість поспостерігати за його рухами. Вони були такими механічними, що складалося враження, ніби переді мною не жива істота. В смертних це якось називається, проте це слово зовсім вилетіло в мене з голови. Звичайно він мене помітив, але тренування припиняти не став. Згодом він повернувся до мене з посмішкою. Такий гарний, чому я можу думати, що він зацікавлений в мені? Може це наше спілкування нічого не означає?                               

- Каталіно, не очікував тебе побачити тут сьогодні. - посміхнувся він, підходячи ближче. - Хіба ти не тренуєшся окремо?                                                                                                                                  

- Так, але... - я намагалася вигадати причину мого перебування тут. - Просто хотілося подивитися на інших. Ну, знаєш, я вже стільки часу не бачила бойові мистецтва інших, а Алекс з Адамом вже трохи набридли.                                                                                                                                                      

- Дивно, хіба ти вчора не була на загальному тренуванні? - він склав руки на грудях. - Чи може тут інша причина твого перебування? Знаєш, моя інтуїція ще жодного разу мене не підводила.                          

Виявляється, я зовсім не вміла брехати. І треба ж було це зрозуміти у двадцять один рік. Шкода, що мені раніше ніхто цього не сказав, зараз було б не так незручно. Але терміново треба щось йому сказати, адже Дрейк подумає, що я його переслідую. Тоді він навіть розмовляти зі мною не захоче, а мені це тепер було дуже необхідно. Хлопець став великою частиною мого життя. І я не уявляю вже свого життя без його присутності.                                                                                                               

- Я... Я тут для того... - почала я, але виходило не дуже добре. - Я хотіла...                                       

- Каталіно, послухай, не треба хвилюватися поряд зі мною. - він підійшов ближче до мене. - Я знаю, які емоції викликаю в тобі, адже прекрасно все бачу. І повір, тобі не потрібно цього боятися чи соромитися.                                                                                                                                                      

Прекрасно, тепер я була готова просто втекти кудись якомога далі й не з'являтися на його очах досить довгий час. А я б мала сама це сказати, та Дрейк все прекрасно підмітив. Однак як я тепер маю викрутитися? Сказати, що це неправда? Та ні, навряд чи спрацює. Тому, відступати вже нікуди було.    

- Я маю до тебе почуття. - майже прошепотіла я. - Але не знала, як ти відреагуєш на це. Сьогодні я вирішила з тобою поговорити, але... - я зам'ялася. - Не знаю, чому я стаю така нерішуча, коли справа стосується зізнань. Просто розумієш, зазвичай це буває невзаємним, тому мені й важко.                 

- Знаєш, ти найнеймовірніша дівчина, яку я коли-небудь зустрічав. І як же пощастило, що ти зараз саме тут, поряд зі мною...                                                                                                                                        

А тоді сталося те, чого я точно ніяк не очікувала. Дрейк потягнувся до мене та поцілував. І весь світ просто розірвався навколо, адже я нічого подібного не відчувала. Ні, в мене було щось подібне до стосунків раніше, але там було все інакше. Ми обидва не популярні, тому просто хотіли спробувати все разом. Але цього разу... Я навіть не помітила, як мої руки почали обіймати його, притягуючи ще ближче. Неабияке бажання почало розпалюватися в мені, адже я хотіла більшого. Мене тягнуло до Дрейка з неймовірною силою. І, можливо, це і є саме те кохання, про яке так часто говорять. Однак рано ще таке говорити.                                                                                                                             

Через мить ми відірвалися одне від одного, важко дихаючи. Я дивилася в його неймовірні очі й не могла відвести погляду. Ми вдвох, в тренувальній залі... Це зараз було так правильно, що я б не хотіла опинитися в будь-якому іншому місці. Він був потрібен мені. Тому, наступного разу вже я поцілувала його. Дрейк мені з радістю відповідав, адже, як я зрозуміла, я теж йому подобалася. В цих поцілунках ми намагалися показати свої почуття одне одному. Невже на третьому році навчання я нарешті могла стати тут щасливою. Аби тільки в нас все вийшло. І байдуже, що за нами зараз спостерігав хтось...