Глава 20

З того моменту я так і не знімала кулон, однак доводилося його ховати. Я сама не знаю, чому так робила, але таке відчуття, ніби він сам говорив мені, що я маю робити. Сьогодні в мене було трошки вільного часу, тому я і вирішила піти в бібліотеку. Взагалі останнім часом я доволі часто там проводила свій час. Мені здавалося, що коли я стану гарною, то в мене буде купа вечірок та зустрічей з новими друзями. Однак все виявилося зовсім не так. Я уявлення не мала, що це за кулон. Він якось пов'язаний з моєю родиною, тому я і маю дізнатися все.                                                                                              

Діставши кілька книг по магічним предметам, я прийнялася вивчати розділ про прикраси. Проте не знайшла нічого хоч трохи схожого. І це стало проблемою, адже я мала дізнатися більше. Тому і продовжувала шукати в інших, тримаючи в руці кулон. Він був теплий і, здавалося б, випромінював якусь власну енергію.                                                                                                                                     

- Вирішила трохи повчитися? - почувся голос Адама.                                                                           

Це мене так налякало, що я різко встала, стискаючи у руці ніж, а в іншій заховала кулон. Всі мої  інстинкти спрацювали, і я просто була готова відбити напад. Але ж це лише Адам, і він мені точно не зашкодить. Тому я прибрала кинджал та сіла на підлогу, намагаючись прикрити книги. Хлопець же з посмішкою опустився поряд.                                                                                                                         

- Магічні прикраси? Щось я не пам'ятаю, аби в нас була така тема на навчанні. Це вже буде на четвертому курсі. - він підняв книжку. - Нічого не хочеш мені розповісти?                                            

- Ні, не хочу. - буркнула я.                                                                                                                             

Адам не з тих людей, яким я могла б так просто довіряти. Однак не варто забувати, що він завжди говорить те, що думає, і навіть не намагається когось обдурити. Ще й він мені руку вправляв. Але я поки не хочу говорити кулон.                                                                                                                      

- Якщо я дещо скажу, то пообіцяй, що ніхто про це не дізнається. І ти також не ставитимеш питання. - він кивнув. - Добре, у драконів були якісь предмети, що ставали концентрацією їх сили? Чи може яким вони передавали часточку своєї магії?                                                                                                    

- Я про таке ніколи не чув. - пояснив хлопець. - Дракони ніколи не віддавали навіть частину силу предметам, лише метаморфам. Якщо ти раптом знайшла якусь річ, то це просто якась магічна прикраса. Колись Варгаси славилися саме виготовленням такого. Адже в вашій родині колись зустрічалися чарівники.                                                                                                                             

Він різко встав та пішов кудись, а я намагалася обдумати те, що тільки що почула. Можливо саме тому мені настільки важко контролювати свою силу. Треба буде розпитати про це в Алекса, адже він точно має знати чи впливає це. Але вже за мить повернувся Адам та перервав мої думки. У руках хлопець тримав якусь книгу. Я ж ніби взяла все, що стосувалася цієї теми.                                                              

- Я не знаю, що саме ти знайшла, та ось це має тобі допомогти. - він протягнув мені її. - Принаймні зрозумієш більше про свою родину. Залишу тебе наодинці, адже це твої власні роздуми.                         

Він пішов, а я ще якийсь час дивилася йому в слід. Навіщо йому взагалі допомагати мені? Я не бачу в цьому сенсу. Та цікавість пересилила мене, тому я уважніше почала розглядати книгу. На обкладинці майже нічого не було написано, лише одне слово - "VARGAS". Тобто, це може бути історія моєї родини. Але для чого це мені? Я вирішила взяти її з собою, аби почитати там, де мене ніхто не зможе побачити. Вже в кімнаті я поклала кулон на ліжко, а сама прийнялася читати. Тут була цікава інформація, але абсолютно нічого цікавого. Аж поки я не дійшла до розділу про Марселію Варгас.       

Це була дуже гарна жінка, яка теж зберігала в собі силу водного дракона. Проте вона з нею народилася. Так, раніше таке було можливо, але я не знала, як це все відбувається. Та найголовніше те, що на її шиї я побачила той самий кулон. Цікаво, то значить йому вже стільки років. Я прийнялася читати інформацію:                                                                                                                                         

"Марселія Варгас — старша донька Беатріси та Ронана Варгасів, голова роду протягом усього свого життя. Дівчина втратила батьків досить рано, однак змогла взяти управління маєтками у свої руки. Під її мудрим правління рід зміг не лише втримати, а ще й примножити свої статки та могутність. Марселія була носителем сили водного дракона, що дістався їй від народження. Однак відомо, що її сила була досить нестабільною, Її магія залежала від емоцій, проте з часом їй вдалося приборкати це. Все завдяки одному предмету. Кулон Аматерасу подарував їй коханий Арін, аби стримувати її силу. Довгі роки він допомагав дівчині з її магією, однак після смерті жінки був загублений. Чарів він не мав жодних, та допомагав концентрувати силу. Весь час велися пошуки цього магічного предмета, адже він міг допомогти народу метаморфів, відкривши якісь свої особливості. Але на даний час місце перебування не відоме..."                                                         

Так от для чого він потрібен. Але якщо ця річ не має в собі жодної магії, то чому вона кликала мені? Можливо це саме те, що мені зараз потрібно, адже я маю потребу в контролі емоцій. Однак я не знала, як це все працює, адже просто носити його на шиї — це точно замало. Та й спитати ні в кого, адже те, що я його знайшла, зберігалося в таємниці. Прекрасно, значить доведеться з усім розбиратися самій. Або просто просити Адама, він то зможе щось дізнатися. Але ні, я маю з усім впоратися сама. І якось воно те все буде...