Глава 20

З того моменту я так і не знімала кулон, однак доводилося його ховати. Я сама не знала, чому так робила, але відчуття було дуже дивним — ніби він сам підказував мені, що робити. Це не був абсолютний контроль, та все ж я вирішила прислухатися. Деколи я ловила себе на тому, що просто не можу відірвати від нього погляд. І кожного разу, коли доторкалася до холодного металу, мене огортало дивне тепло, неначе він реагував на мої думки.

Кожного ранку я перевіряла, чи він на місці, і навіть у найсумніші моменти, коли здавалося, що світ розвалюється навколо, його присутність заспокоювала мене. Було дивно відчувати таку прихильність до простого предмета, але він уже став частиною мого життя. Я ловила себе на думці, що без нього день не такий повний.

Сьогодні у мене був трохи вільного часу, і я вирішила піти до бібліотеки. Взагалі останнім часом я все частіше проводила там час. Мені здавалося, що коли я стану гарною та впевненою в собі, то моє життя наповниться вечірками, побаченнями з хлопцями та новими друзями. Але реальність виявилася зовсім іншою. Я не мала жодного уявлення, що це за кулон і звідки він. Він був пов’язаний з моєю родиною, тож мені потрібно було дізнатися все.

Бібліотека того дня була майже порожньою. Лише кілька студентів сиділи за столами, занурені в книги. Запах старого паперу і воску створював відчуття, що час тут сповільнився. Я дістала кілька книг про магічні предмети й почала вивчати розділ про прикраси. Проте нічого подібного я не знайшла. Це стало проблемою, бо мені потрібно було зрозуміти більше. Тому я продовжила шукати серед інших книг, тримаючи кулон у руці. Він був теплий і випромінював якусь власну енергію, неначе намагався щось мені сказати.

– Вирішила трохи повчитися? – почувся голос Адама.

Я різко підстрибнула, стискаючи в руці ніж, а в іншій ховала кулон. Мої інстинкти спрацювали миттєво — я була готова до оборони. Таке відчуття безпеки було дивним, навіть приємним. Але то був Адам, і він мені точно не зашкодить. Я прибрала кинджал і сіла на підлогу, намагаючись прикрити книжки від чужого погляду. Хлопець же з посмішкою присів поруч.

– Магічні прикраси? Щось я не пам’ятаю, аби ми вчили таку тему. Це вже четвертий курс, – він підняв книжку. – Нічого не хочеш мені розповісти?

– Ні, не хочу, – буркнула я.

Адам не був тим, кому можна довіряти беззастережно. Але він завжди говорив те, що думає, не намагаючись обдурити. Він навіть допомагав мені з вправами, коли я травмувала руку. Та поки що я не могла говорити про кулон.

– Якщо я дещо скажу, пообіцяй, що ніхто про це не дізнається і ти не будеш ставити запитань, – він кивнув. – Добре, скажи мені, чи існували у драконів предмети, які могли концентрувати їхню силу? Або ж передавати частину магії? Предмет, що міг кликати їхню силу.

– Я про таке ніколи не чув, – пояснив хлопець. – Дракони ніколи не передавали силу навіть предметам, лише метаморфам. Якщо ти щось знайшла, це, швидше за все, магічна прикраса. Колись Варгаси славилися виготовленням таких речей. Ваша родина завжди цікавилася магією.

Він різко встав і пішов кудись, а я намагалася осмислити почуте. Можливо, саме тому мені так важко контролювати свою магію. Треба буде розпитати Алекса — він напевне знає, чи впливає на мене кулон.

Та вже за мить Адам повернувся, тримаючи якусь книгу. Я думала, що взяла все, що стосувалося цієї теми. Але ні, він знайшов ще щось.

– Я не знаю, що саме ти знайшла, але ось це має допомогти, – він простягнув книгу. – Принаймні зрозумієш більше про свою родину. Залишу тебе наодинці, бо це твої власні роздуми.

Він пішов, а я ще кілька хвилин дивилася йому в слід. Навіщо він допомагає мені? Та цікавість взяла верх, і я уважніше розглядала книгу. На обкладинці майже нічого не було, лише слово «VARGAS». Можливо, це історія моєї родини. Я вирішила взяти книгу з собою, щоб читати там, де мене ніхто не бачить.

Вже в кімнаті я поклала кулон на ліжко і відкрила книгу. Спершу інформація здавалася сухою, аж поки я не дійшла до розділу про Марселію Варгас. Це була дуже гарна жінка, носійка сили водного дракона. Вона народилася з цією магією, і раніше таке було можливо. На її шиї я побачила той самий кулон. Він був старіший, ніж я могла припустити. Я прийнялась читати.

"Марселія Варгас — старша донька Беатріси та Ронана Варгасів, голова роду протягом усього життя. Дівчина втратила батьків досить рано, проте змогла взяти управління маєтками у свої руки. Під її мудрим керівництвом рід не лише втримав статки, а й примножив могутність.

Марселія була носієм сили водного дракона, яка діставалася їй від народження. Її магія залежала від емоцій і спершу була нестабільною. З часом їй вдалося приборкати силу завдяки особливому предмету.

Кулон Аматерасу подарував їй коханий Арін, щоб стримувати магію. Він не мав чарів сам по собі, але концентрував силу. Після смерті Марселі кулон був загублений. Весь час велися пошуки магічного предмета, адже він міг допомогти метаморфам, відкривши нові можливості. Місце перебування на даний час невідоме..."

Так ось для чого він потрібен. Але якщо в кулоні немає магії, чому він кликала мене? Можливо, це саме те, що мені зараз потрібно — контроль над емоціями. Я не знала, як все працює. Просто носити його на шиї явно замало. І спитати ні в кого, бо все це зберігалося в таємниці. Прекрасно, доведеться розбиратися самій. Або попросити Адама, та ні, я хочу впоратися сама.

Вже в себе в кімнаті я довго не могла заснути. Я сіла на ліжку, дивлячись на кулон, і відчула рідкісну тишу. Справжню, глибоку. Можливо, вперше відчувала, що саме я обираю свій шлях, а не лише підпорядковуюсь волі речі. Я закрила очі і тихо сказала самій собі.

– Добре, ми впораємося, - прошепотіла я. – Ти й я, і цей кулон. Разом.

Він тримав у собі стільки таємниць, але я мала зрозуміти їх. І, можливо, саме це було початком справжнього навчання — не тільки магії, а й контролю себе, своїх емоцій і власної долі.

Я відкрила книгу знову, занурюючись у сторінки, які розкривали історію моєї родини, і відчуття відповідальності переповнювало мене. Я не могла зупинитися — кожна деталь про Варгасів була важлива. І кулон більше не здавався просто прикрасою — він був ключем, який міг відкрити силу, приховану в мені, силу, яку я мала навчитися контролювати.