Глава 19

Після розмови з Алексом я взагалі не могла заснути. Думки лізли в голову безперервно, наче річка, що прорвала дамбу. Я ще не розібралася зі своєю силою дракона та контролем магії, а тут уже нова інформація про Артефакти Трьох Старійшин, про стародавні символи, про заховані потужності. Таке відчуття, що моя голова зараз просто вибухне, а серце б’ється шалено, не даючи спокою.

Я крутилася на ліжку, переверталася, намагаючись відключитися від цих думок, але марно. Все поверталося: перший бій, адреналін, біль у руці, обличчя монстрів і власне відчуття сили, що прокидалася всередині мене. Це було дивне, страшне і водночас неймовірно приємне відчуття — я відчула себе живою на сто відсотків, і тепер хотіла ще більше випробувати себе.

Треба було просто сконцентруватися на більш простих речах. Наприклад, дослідження себе, свого тіла і магії. Я ще до кінця не знала всіх особливостей мого нинішнього стану. Магія драконів була надзвичайно багатогранною, і я сумнівалася, що навіть Адам знає про неї все. Кожна емоція, кожен порух серця здатні пробуджувати її силу. І я відчувала, що лише почала торкатися її поверхні.

Коли мені вправляли руку, я помітила один дуже цікавий факт. У метаморфів генетично регенерація проходить набагато швидше, ніж у інших видів. І чим сильніший дар, тим краще вона працює. Моє тіло наче саме знало, як виправити порушену гармонію. Але цього разу це було щось нове: рука почала зростатися в рази швидше, ніж раніше. Цікаво, це спрацьовує лише з переломами? Чи можна активувати це свідомо?

Я витягнула руку з-під ковдри й подивилася на неї. Шкіра ще червона, а біль то піднімався, то затихав, немов хвилями. Моя магія наче відчувала кожну клітину, ніби контролюючи процес регенерації. Я зосередилася на цьому, вдихнула глибоко і відчула легкий пульс сил, що тягнувся від плеча до кінчиків пальців. Це був не просто більший контроль — це було відкриття власного потенціалу.

Вставши з ліжка, я взяла ножиці. Вони були надзвичайно гострі, і я завжди ставилася до них обережно. Можна порізатися будь-якої миті, але зараз мене вабила інша ідея. Цілеспрямовано я провела ними по руці — легкий поріз, і відразу виступила кров. Вона стікала по руці, падаючи на долоню. Напевно, якби хтось побачив мене в цей момент, то подумав би, що я божевільна: сиджу з порізаною рукою і спостерігаю за кров’ю, що живо пульсує на шкірі.

Але через кілька хвилин відбувалося диво: поріз почав затягуватися. Спочатку рожевий слід, потім і він зник, залишаючи шкіру майже неушкодженою. Так, це правда — регенерація у метаморфів набагато швидша. І цей досвід був першим свідомим експериментом. Я відчула не тільки радість, а й хвилю захоплення: моє тіло реально могло змінюватися та відновлюватися на очах.

Раптом у голові з’явилася інша, більш дика думка: а чи зможу я дихати під водою? Це здавалося настільки нереальним, що я спершу відмахнулася. Але відчуття було настільки сильним, що неможливо ігнорувати: це було не просто бажання, а майже наказ зсередини. Мене почало вабити озеро, де мені вперше віддали силу дракона. Якщо я щось запам’ятала з уроків за ці роки, то це — передчуттям метаморфів завжди можна довіряти.

Я намагалася переконати себе, що просто ляжу спати, що це нічне марення. Проте вода кликала мене до себе. Серце билося швидко, руки тремтіли, а ноги самі несли мене назустріч озеру. Каталіно, що ти взагалі робиш? А якщо там пастка? Я ж ще не воїн, не можу себе повністю захистити. Але єдине, що трішки заспокоювало — магія дракона, яка активується під час сильних емоцій.

Я майже не помітила, як вийшла з Академії та дісталася до озера. Світ ніби зник, залишивши лише відчуття води, що чекає мене. Знявши куртку та кросівки, я стрибнула у воду, ледь зберігаючи рівновагу.

Відкривши очі під водою, я відчула, що легені наповнені повітрям, і мене не тягне на дно. Я могла дихати під водою. Неймовірне відчуття, наче я стала частиною води, її рухів, її течії. Кожен порух рук і ніг зливався з рікою енергії, що оточувала мене. Я попливла трохи вільніше, відчуваючи, як тіло зливається з водою, як вода охоплює мене й ніби підказує, куди рухатися далі. Я могла відчути підводні течії і слідувати за ними, не боячись втратити орієнтир. Це було як перший контакт з невідомою частиною себе.

Я почала гратися з потоками води, спостерігаючи, як вона відгукується на мої рухи. Моя магія інтегрувалася з природою озера, і я відчула справжній стан гармонії, коли тіло та елементи навколо — вода, повітря, світло — стали одним цілим.

Але навіть у цій красі я відчула передчуття — щось тягнуло мене глибше, у невідоме. Я довірилася інтуїції і поплила слідом за відчуттям. І на дні побачила невелику підводну печеру, приховану камінням та водоростями. Не вагаючись, я занурилася, засунула руку і намацала щось тверде. Спершу пісок, дрібне каміння — а потім тверда річ, що відразу привернула увагу.

Схопивши її, я підпливла на поверхню. Так значить ця річ кликала мене весь час. Хто або що підштовхнуло мене до цього, я не знала. Можливо, водний дракон або якась магічна сила, пов’язана з місцем. Я сподівалася, що предмет не проклятий, бо мені таких проблем точно не потрібно.

Сидячи на березі, я роздивилася знайдену річ. Це була підвіска, срібна, у вигляді переплетених символів, які утворювали дивну фігуру. Вона випромінювала тиху магію, тонку, майже непомітну, але відчутну. Мабуть, вона належала ще першим студентам Академії або ж була залишком стародавніх часів.

Я знала, що варто показати її Алексу, аби перевірити на наявність заклять. Але рука тягнула мене залишити її при собі. Це було ірраціонально, та таке відчуття часто супроводжує інтуїцію метаморфів. Річ наче мала стати частиною мого життя, хоча я й не знала чому.

Молодець, Каталіно, подумала я. Спершу береш незрозумілу штуку, а потім думаєш про наслідки. Так само швидко зникло відчуття бажання занурюватися глибше. Ніби предмет відпустив мене, але водночас відкрив нові питання: хто його залишив? Чому він кликaв саме мене? І що тепер буде далі?