Глава 19

Після розмови з Алексом я взагалі не могла заснути, адже усілякі думки лізли в голову. Я ще не розібралася зі своєю силою дракона та контролем магії, а тут вже нова інформація. Таке відчуття, що моя голова зараз просто вибухне. Треба зараз просто сконцентруватися на більш простих речах. Наприклад, я досі всіх особливостей мого нинішнього стану. Магія драконів дуже багатогранна, і я сумніваюся, що навіть Адам знає про неї все.                                                                                    

Коли мені вправляли руку, я помітила один дуже цікавий факт. У метаморфів взагалі генетично регенерація проходить набагато скорше, ніж в інших видів. І чим сильніший дар, тим вона краща. Однак моя рука була зламана, і вона почала зростатися в рази швидше, ніж раніше. Так, я була доволі незграбною, тому інколи зіштовхувалася з такою проблемою. Та цього разу було все інакше. Цікаво, це спрацьовує лише з переломами?                                                                                                                

Вставши з ліжка, я взяла ножиці, які були ну дуже гострими. Мені навіть довелося перестати ними користуватися, адже завжди був шанс, що я можу порізатися. Та цього разу я цілеспрямована провела ними по руці. Одразу ж виступила кров, стікаючи по руці та падаючи мені на руку. Я одразу ж потягнулася другою рукою за рушником, витираючи червоні краплини. Напевно якби зараз мене хтось побачив, то точно подумав, що я поїхала розумом. Сидить дівчина з порізаною рукою та дивиться на кров. Але я помітила дещо дивне. Поступово поріз почав затягуватися, і вже за кілька хвилин від нього залишився лише невеличкий рожевий слід, який потім теж зник. Так значить це правда, і регенерація в нас в рази швидша.                                                                                                                                   

Але чомусь в голову прийшла інша, більш дика думка. А я можу дихати під водою? Насправді мене саму здивувало це, адже це так швидко з'явилося у моїй свідомості, ніби хтось ці роздуми підштовхнув хтось. Мене почало вабити то озеро, де тоді мені віддав силу дракон. І якщо щось я таки й запам'ятала з уроків за ці роки це те, що передчуттю метаморфів завжди варто довіряти. Це може бути не простою думкою, а щось має там відбутися. Якщо думати раціонально, то я мала б просто лягти спати. Проте я вже не могла стримуватися. Вода буквально кликала мене до себе.                                                  

Тому я швиденько вдягнулася та попрямувала туди. Каталіно, про що ти взагалі думаєш? А раптом там пастка? Я ж ще не можу себе назвати воїном, і навряд чи захищу. Єдине, що якось заспокоювало — там є вода, і якщо я сильно розізлюся чи злякаюся, то спрацює моя магія. Саме так я і не помітила, як вийшла з Академії та прийшла до озера. Дивно, весь цей час пройшов ніби в тумані для мене. Все, про що я могла думати, це опинитися у воді. Знявши куртку та кросівки, я в чому була просто стрибнула у воду. Доволі легко було наважитися відкрити очі, однак я по звичці затримувала дихання. А мені ж треба спробувати розслабитися.Зібравши усі свої сили, я видихнула. І моє легені не заповнило водою. Я могла цілком нормально бути під водою. Таке відчуття ніби я стала частиною неї. Це було так неймовірно, що я не хотіла повертатися. Проте все ще якесь передчуття тягнуло мене кудись у бік. І я вирішила просто слідувати за ним.                                                                                    

На самому дні я побачила вхід в невелику підводну печеру, що був прихований різноманітним камінням. Не вагаючись ані секунди, я підпливла більше та засунула туди руку, намагаючись щось знайти. Проте нічого крім піску там не було. І як тільки я вже збиралася закінчити з цим, я щось знайшла. Схопивши це міцно, я попливла на берег. Так значить ця річ кликала мене. І навіщо? Може це належало водному дракону або якось з ним пов'язане? Сподіваюся, воно хоча б не прокляте, адже мені таких проблем точно не потрібно.                                                                                                    

Молодець Каталіно, спочатку взяти цю незрозумілу штуку, а вже потім думати про те, навіщо це все взагалі. Так само різко як і з'явився, в мене пропав потяг до занурення під води. Інколи я просто дивуюся власній дурості. Ну от справді, а якби це була пастка? Ось так просто взяла і вийшла з Академії, пішовши в нікуди. Хто-небудь, дайте мені якусь нагороду за видатні розумові здібності.       

При світлі місяця я могла роздивитися, що це якась підвіска. Вона була срібною, у формі якихось сплетених символів, що утворювали дивну фігуру. Так, це якась древня річ, що, можливо, належала ще першим студентам Академії. Я б мала віддати її Алексу, аби він перевірив цю підвіску на відсутність заклинань, проте мені зовсім не хотілося з нею розлучатися. І знову це відчуття було ірраціональним, незрозумілим для мене самої. Так що ж це таке?