Глава 15

Нарешті настали вихідні, а це значить, що я могла трохи розслабитися. Принаймні, я так вважала. Але все ж не було так просто. Алекс порадував мене, повідомивши, що тренування будуть і далі. І їх буде у два рази більше. Але все ж вільного часу я трошки мала, який точно можна витратити з користю для себе. Треба ж добре відпочити перед тим, як я знову наставлю собі купу синців, при чому не з власної волі.                                                                                                                                                      

Тому день почала з того, що добру годину просто валялася у ліжко. Це так чудово, коли не треба нікуди бігти чи щось роботи, а можна просто побути наодинці зі своїми думками. Та досить швидко мені це все набридло. Швидко прийнявши душ, я вдягнула прості джинси та сорочку, а от на ноги взула балетки. Так, з того часу як дракон віддав мені свою силу, мій стиль трошки змінився. Можливо, мені й раніше подобався такий одяг, проте я не дуже любила себе. Але зараз все змінилося...              

Так, і чим би зайнятися у свій вихідний. До тренування ще є певний час, тому я і вирішила піти до Делії. Може вона зараз не зайнята, і ми зможемо поговорити. Йти довелося недалеко, адже ми жили на одному поверсі. Одразу ж після мого стуку дівчина відчинила двері. Вона була вдягнена у прості шорти та футболку, а її довге світле волосся було зібране у хвіст. Вона одразу ж просяяла, побачивши мене. Все-таки через ці додаткові тренування ми дуже рідко бачилися.                                                               

- Каталіно, а я вже думала покликати тебе або самій прийти. Маємо трохи вільного часу. - сказала Делія. - А я тут чисто випадково маю пляшку осіннього вина.                                                  

- А я після цього зможу тренуватися? Чи дуже сильно сп'янію? - хитро посміхнулася я.                        

- Та ми ж не всю пляшку. - подруга закотила очі. - А ще я хочу всі подробиці про твоє тренування з Адамом. А ще з Алексом.                                                                                                                             

- Ніби ти не знаєш? - фиркнула я, заходячи в кімнату.                                                                           

- Хочу почути все від тебе.                                                                                                                             

Делія налила вина в келих, а я зручно всілася на ліжку, почавши свою розповідь. Я їй повідомила про все, навіть про ті проблеми в тренуваннях. Чомусь з Делію мені було легко поговорити про все. Хоч вона і доволі своєрідна, та це одна з найближчих людей в моєму житті. Вона почала зі мною спілкуватися до того, як я отримала силу дракона. І нехай у своїй особливій манері, але подруга завжди мене підтримувала. Тому я і хотіла з нею поділитися своїми переживаннями.                         

- Що ж, подруго, ото ти потрапила. Чесно, я розмовляла з Адамамом, і в нього трохи інші враження, не так як в тебе. Він трошки вражений твоїми здібностями, адже весь час до цього ти показувала не найкращі результати. - Делія мене цим неабияк здивувала. - Але ти ж знаєш його, Адам ніколи тобі про це не скаже. Та ти маєш знати.                                                                                                                 

- А може він тобі вирішив збрехати? - спитала я.                                                                                         

- Ні, Каталіно. Ти справді дуже здивувала хлопця. - і вона говорила абсолютно серйозно. - Просто уяви. Два роки він зовсім тебе не помічав, адже вважав, що ти просто не гідна цього. А зараз він серйозно переживає за те, що ти посунеш його з місця найкращого студента. - я скептично глянула на Делію, але вона продовжила. - І не треба так на мене дивитися. Якщо ти й надалі будеш так тренуватися, то хто його знає, що воно буде через рік.                                                                                                             

Не знаю, проте я не дуже то й вірила в це. Тим паче сумніваюся, що змогла б здивувати такого хлопця. Для Адама я взагалі лише одногрупниця. яку він просто змушений навчати премудростям бою. І робить це все лише тому, що його попросив Алекс. Він сам же сказав мені про це ще на першому тренуванні. Але чомусь останнім часом я помічала, що він почав себе поводити зі мною трошки інакше. Більш стриманим, чи що. Можливо, він і справді боявся моєї сили, яка прокидається в моменти неабиякої злості. А він то мене постійно дратував.                                                                                                    

- Подивимося з часом. - потиснула плечима я. - А що у вас там з Томасом?                                          

- Все просто прекрасно. - Делія відпила вина. Я думала, що в нас не вийде побудувати нормальних стосунків, але він такий хороший та милий. Сподіваюся, що згодом мені не набридне.                         

- Так у вас ніби справжні почуття. Вони не набридають. - підтримала її я.                                                  

Ми ще трохи поговорили, але мені вже був час йти на тренування до Адама, адже з Алексом у нас сьогодні не буде. Він вирішив дати мене відпочити, на відміну від мого однокурсника. Хоча, я вже сумнівалася, що хочу й далі навчатися з ним. Ні, він не поганий, проте якось некомфортно чи що. Я відчувала, що він завжди чекає від мене нападу злості. Що ж, може доведеться поговорити з Алексом, аби він сам мене навчав. Принаймні з ним не було такої напруженості. Та й він один з найкращих бойових метаморфів за всю історію Академії. Але з іншого боку я не хочу його ще більше перенавантажувати. То, можливо, краще вже все лишити так як є?