Глава 12

Ледве мені вдалося випровадити батьків додому. Ні, я їх дуже люблю, проте зараз вони постійно діставали мене питаннями про те, як просуваються мої успіхи в магії та бойових мистецтвах. І я не розумію, для чого їм це, адже я впевнена, що Алекс їм точно про все розказує. Можливо, батьки просто хотіли почути це від мене. Дивно, що не вирішили перевірити. Та вони кудись поспішали, тому виділили лише кілька годин.                                                                                                    

А я ж була дуже втомлена, тому одразу після того, як вони пішли, лягла спати. Мені снилося щось дивне. Я була в якомусь незрозумілому місці, адже мені навіть не знайомі ті дерева, що ростуть тут. І я була абсолютно одна. Сонця не було, одна звідкись йшло світло. Прекрасно просто, моя фантазія працює по повній програмі. Але чомусь було чітке відчуття, що я вже тут була.                                

Почувся голос, що звав мене на ім'я. А ось це вже означає, що я повільно сходжу з розуму. Треба терміново якось прокинутися, але як? Закривши очі, я справді намагалася зробити це, але нічого не виходило. Якийсь дивний сон.                                                                                                                    

- Це не зовсім сон. - почувся голос. - І тобі краще розплющити очі.                                                         

Мені було страшно, проте я саме так і зробила. І переді мною я побачила чоловіка, що ніби світився зсередини. Він мав коротке світле волосся, а ще неймовірні блакитні очі. Чоловік був досить гарний, проте щось мене лякало в ньому. Це була якась древня небезпека, як первісні інстинкти.                    

- Тобі не варто мене боятися. - промовив чоловік. - Моє ім'я Даніель, і я хранитель Долини драконів. Ласкаво просимо до нас.                                                                                                                             

- Долина драконів? - перепитала я.                                                                                                    

- Так, це священне місце, що колись існувало на межі двох світів. Але після Великої війни воно припинило своє існування. Це лише спогади, що залишилися у свідомості дракона, який віддав тобі силу. - пояснив Даніель. - І я тут для того, аби допомогти тобі з усім розібратися.                                

- Я що, померла?                                                                                                                                        

Він м'яко розсміявся, проте я відчула нотки напруженості в його голосі.                                                

- Ні, ти просто зараз спиш, занурившись у свою підсвідомість. - пояснив чоловік. - Магія дракона має свої певні особливості. І інколи не вистачає навіть всього життя, аби відкрити її. Я розумію, що маєш дуже багато питань, Каталіно. І я можу відповісти на більшість з них. Та дещо тобі знати не варто, тому постався з розумінням.                                                                                                                             

Чи варто мені дивуватися, що він знає моє ім'я? Ні, це ж частина моєї підсвідомості. Тому все цілком очікувано. Даніель присів на землю, жестом пропонуючи мені зробити те саме. Я ж вирішила його послухати. А ще мене цікавило багато питань.                                                                                  

- А інші теж потрапляють в Долину драконів у своїй підсвідомості? Чи ви не знаєте?                         

- Ні, зазвичай не потрапляють. Напевно, твій дракон занадто добре все пам'ятав. - потиснув плечима чоловік.                                                                                                                                                               

Цікаво, ким він був при житті?                                                                                                                     

- А дракон може віддати лише силу метаморфу? - поцікавилася я.                                                           

- Так, лише сутність метаморфа здатна прийняти магію іншої істоти, через те, що частина сили дракона — це перетворення, а інші просто не здатні до такого. - продовжив Даніель. - Були випадки спроб передачі магам, проте їх тіло відмовлялося сприймати перетворення, і тоді вони помирали. Феї ж навіть і не намагалися.                                                                                                                             

- А напівкровки?                                                                                                                                             

Не знаю чому я спитала саме про них. В нашому світі досить рідко зустрічаються союзи метаморфів та людей, і в цьому випадку проявляється домінуюча сторона, і вони лише в дечому вступають повноцінним метаморфам. А от союзи між расами я ще не зустрічала, адже вони просто не можуть мати дітей. Принаймні, в книгах про це не пишуть.                                                                           

- Ті напівкровки, які можуть перетворюватися, здатні отримати силу дракона. - він якось дивно себе поводив. - Загалом, тебе це не має турбувати, твої батьки не люди так точно.                                  

Добре, це певно я сама вигадала таку поведінку. Все ж не варто забувати, що це лише залишки спогадів дракона. Можна розмову сприймати лише як простий сон, де все просто плід моєї фантазії і нічого більше.                                                                                                                             

- А ким ти взагалі був раніше? - поцікавилася я.                                                                                    

- Раніше я був...