Глава 9

В ту ніч мені так і не вдалося заснути. Слова Адама не залишали моєї голови, як відлуння, що блукає кімнатою. Він, як і більшість інших в Академії, вважав мене нікчемною. І його дивувало, що дракон обрав саме мене. Мені раніше здавалося так само, але тепер ці слова обпекли серце, і я не могла позбутися образи.

Я ж не менш гідна за інших. Тим паче, якщо дракон так вирішив, значить я вже й не така безнадійна. І я мала це довести, хоча поки не уявляла, як саме. Десь у глибині душі хотілося просто не йти на тренування — але це означало б капітуляцію. Ні, я не зганьблю прізвище Варгас. Моя родина завжди славилася бойовим духом, і я відчувала відповідальність, що спадала на плечі.

В дитинстві я намагалась зробити все, аби батьки пишались мною. Вони приділяли нам мало уваги, та і я ніколи не відчувала любові від них. Здавалось ніби ми просто співіснували разом. З часом це пройшло, бо я не відповідала їх очікуванням.

Я намагалася розібратися в собі, сидячи на краю ліжка. Серце калатало, а думки стрибали від одного до іншого: “А якщо я не зможу? А якщо він правий? А що, як я стану посміховиськом для всіх?” Мій погляд впав на власні руки. Вони тепер виглядали інакше — сильніші, більш витончені. Кожен м’яз ніби пам’ятав про нові можливості. Я провела пальцями по долонях і відчула, як холодний повітряний подих через відчинене вікно лоскоче шкіру. Моє тіло змінилося, але розум залишався старим і сумнівався.

На уроках я старалася проявити себе. Навіть одяг став мовби частиною моєї заяви: я вдягнула сукню, що гарно обтягувала тіло, піджак і туфлі на підборах. На теоретичних заняттях однокурсники не могли відвести від мене здивованого погляду. Делія лише посміхалася.

– Нарешті моя подруга схожа на дівчину, а не на опудало в балахоні, - говорила весь час подруга.

Я тихо подякувала їй у думках. Її підтримка була як тихий вітерець, що обдуває обличчя в спекотний день — непомітно, але безцінно. На тренуванні видали нову форму — минула висіла на мені як мішок. Тепер це була футболка, що обтягувала груди, короткі шорти, спортивні обтягуючі штани та кофта для зимового варіанту. Зручність була очевидною, але результати залишали бажати кращого. Хоча я знала, ніхто не обіцяв, що буде легко.

З великим бажанням я йшла на урок магії. Алекс пообіцяв: спочатку просто спостерігати. Інші вже практикувалися, і я затамувала подих, дивлячись на їхні здібності.

Делія почала першою. Її маленькі торнадо кружляли навколо нас із грайливим шумом. А величезні кігті лякали — у бою вони могли бути смертельними. Їй було легко, невимушено, і я розуміла: роки тренувань дають впевненість, яка народжується лише з досвідом.

Ліаму давалося складніше. Роги заважали, рухи були важкі, піднімати каміння і дробити його на дрібні шматки вдавалося лише з великим зусиллям. Він виглядав зосередженим, і я відчувала, що всередині нього бореться напруга та прагнення показати себе.

Томас здивував мене своїм контролем льоду. Його шкіра світліла блакитним від магії — спершу хотілося посміятися, але як тільки я бачила, як легко він перетворює воду на гострі бурульки, сміх кудись зникав. Його майстерність була неймовірною, а я відчувала, що самі спроби повторити хоч трохи з цього — вже випробування для мене.

І наостанок Адам. Його червоні зіниці, в яких палало полум’я, створювали стіну вогню, що змушувала повітря дрижати. Вражаюче і трохи страшно. Я відчула холодок страху, який одразу змішався з захопленням.

Тепер моя черга. Всі дивилися на мене, очікування висіло в повітрі. Я відчувала, як долоні злегка потіють, а серце калатає так, ніби хоче вирватися з грудей. Піднявши руки над басейном, спрямувала енергію на воду, намагаючись підняти її вгору. Нічого не виходило. Третя, четверта спроба — і лише роздратування зростало. Може, дракон помилився? Моя магія просто не перейшла мені? Це неможливо. Алекс би обов’язково попередив.

– Вона не та, хто нам потрібен, – почула голос Адама. – Можливо, варто шукати когось іншого.

Його слова застигли в моїй свідомості, як лід. Злість вирувала всередині. Я знала про його скепсис, але щоб настільки… Це було принизливо. Мій неймовірний слух, який дозволяв навіть розібрати його шепіт, тут нічого не врятував. Повітря навколо мене наелектризувалося, і злість застилала очі.

– Каталіно, що ти робиш? Припини! – крикнув Алекс.

Але я не могла заспокоїтися. Емоції вирували, і я відчувала, що більше не контролюю їх. Краєм ока я бачила, як вода в басейні почала перекочуватися хвилями. Я розуміла, що цього достатньо для демонстрації сили, але зупинитися було неможливо. Інші дивилися не лише на воду — і на мене також. Моя особливість проявилася, і навіть я не до кінця її усвідомлювала.

З диким ревом вся вода піднялася вгору величезною хвилею. Невже її було стільки? Все зависло у повітрі, і я нарешті відпустила всю злість. Вода різко опустилася, розлившись по приміщенню, а я залишилася сухою. Шоковані погляди однокурсників були безцінні.

– Каталіно, твоє волосся… – прошепотіла Делія.

Я піднесла пасмо — воно світилося яскраво-блакитним кольором. Це була моя магія. Я справді володіла силою води, і це важко було прийняти. Морально я була виснажена. Чи буде так завжди? Ні, згодом я повинна навчитися викликати магію контрольовано. А поки що — це моя єдина зброя.

Я відчула, як серце стукає шалено, а руки тремтять від напруження. Я дивилася на однокурсників і бачила їхні очі повні здивування і… можливо, заздрощів. Їхня повага змінилася — тепер вони бачили, що я не просто слабка студентка. Але я не хотіла, щоб вони думали, що все дається мені легко. Це було важко, боляче і страшно.

– Ще хтось сумнівається, що у Каталіни дар водного дракона? – пролунало голосно. Всі мовчали. – Тоді, думаю, варто завершити заняття, всім потрібно висушитися, а басейн замінити.

Мій брат дивився на мене з особливою гордістю. Він вірив у мене навіть тоді, коли я була розчарована в собі. Я відчувала його підтримку, його впевненість. І вдячність долі переповнювала мене. З ним я не була одна, і це давало силу йти далі.