Глава 8

Прокинулася я посеред ночі від того, що виспалася. Це було так дивно, адже я завжди обожнювала сон, і вставати зранку було справжнім випробуванням. А тут я прокинулася сама, без будильника, без тривожного відчуття ранку, сповнена дивного спокою й енергії. Може, це вплинув дракон? Виявляється, він перевернув моє життя з ніг на голову, і я тепер не знала, на що здатна. Це все було новим, страхітливим і водночас захоплюючим. Я зможу стати справжнім воїном. Ну що ж, доведеться звикати.

Мої відчуття були абсолютно іншими. Здавалося, я бачу світ яскравіше: зір, слух, нюх — усе працювало точніше і швидше. Реакція стала миттєвою, сила і швидкість — майже неймовірними. І все це до того ж додатково поєднувалося з магією, яку я досі не могла зрозуміти. Мій організм змінився, а разом із ним і світ навколо мене. Я відчувала себе наче хтось зовсім інший, і в той же час — я залишалася собою.

Я лежала на ліжку, обмірковуючи, як моє нове тіло і сили вплинуть на моє життя. Навіть найпростіші дії здавалися тепер легшими: рухи були швидші, реакції — миттєві, а баланс і координація — досконалі. Я прокидалася, наче відчуваючи кожен мускул, кожну клітину, яка працює так, наче вона пам’ятала щось, чого раніше не знала. Це відчуття було одночасно захопливе й тривожне.

Та тепер мене цікавило зовсім інше питання. Зміна зовнішності — це одноразовий подарунок? Якщо я буду багато їсти, чи просто поправлюся? Чи може це постійний ефект? Стільки питань, а мене найбільше хвилювало саме харчування. Тут, чесно кажучи, немає нічого дивного — я завжди любила смачно поїсти. Тому хотілося знати, чи потрібно буде себе обмежувати, чи новий стан дозволить насолоджуватися життям без страху за фігуру.

Ще трохи полежавши, я вирішила піти до їдальні. Там для нас завжди залишали смаколики, адже бойовим метаморфам постійно потрібна енергія, а деякі тренуються навіть вночі. Дізнавшись про свою вагу після змін, я швидко вдягла джинси та майку, заплела волосся так, щоб воно не заважало, і попрямувала туди.

Було дивно думати про себе в контексті ваги — я завжди мало приділяла цьому увагу. Але навіть якщо наберу пару кілограмів, зроблю все, щоб швидко повернути форму. Хочеться постійно відчувати себе красивою, гармонійною, у контролі над собою.

Я помітила, що мені не треба витрачати час на укладку волосся — воно постійно залишається красивим, хвилястим, природним. Прямо мрія будь-якої дівчини. Обличчя теж стало виглядати свіжіше і більш виразно, але його я перевірю пізніше. Наразі важливо було дізнатися, що відбувається навколо мене у нічній тиші.

У їдальні не горіло світло — була третя година ночі. Та й мені воно було не потрібне. Я могла бачити в темряві, наче очі пристосувалися до будь-якої тьми. Підходячи до стійки зі смаколиками, я відчула, як аромат свіжих кексів і печива змусив шлунок заворушитися. Вони були надзвичайно апетитні, і я забула про власні обмеження.

Раптом увімкнулося світло, і я застигла на місці, тримаючи кекс на таці. Обернувшись, я зустріла здивований погляд Адама. Він стояв, спостерігаючи за мною без зайвої напруги, але його очі видавали цікавість.

– І що ти тут робиш? – нарешті промовив він.

– Це не я сюди прийшла, – заплутано відповіла я. – Їжа… Вона кликала мене, бо їй тут самотньо…

– Каталіно, що ти несеш? – знизав він брови, проте не сміявся.

– Будеш? – запитала його я.

Я протягнула йому кексик. Погляд Адама перескакував від мене до смаколика. Чому саме він? Чому вночі тут, серед темряви, мене зустрів саме він? Я вже уявляла, як це виглядає зі сторони: маленька дівчина з крихтами шоколаду на пальцях, пропонуючи комусь частування. Моя внутрішня сором’язливість на мить затопила розум.

– Давай, – знизав плечима він, і я зітхнула з полегшенням.

Він підійшов до столу і взяв кексик. Я швидко витерлася серветкою, але він, здавалося, навіть цього не помітив. І стало цікаво: що він робить тут у таку годину? Невже теж не спиться? Взявши ще трохи солоних смаколиків, я сіла за стіл. За мить до мене приєднався Адам.

– Так і чого ти не спиш? – поцікавився він.

– Не знаю, – відповіла я. – Просто вже виспалася. А ти?

– Дракони мало сплять. Так що можеш не хвилюватися, це цілком нормально, – сказав він спокійно. – Пам’ятаю, як сам був на твоєму місці. Правда, пройшло вже шість років, – він відкусив шматочок свого кексика. – Я б ніколи не подумав, що водяний дракон обере тебе.

Раптом він зрозумів, що його слова прозвучали не зовсім добре. Мене це трохи зачепило. Ні, я не найкращий воїн Академії. Я навіть не входжу в першу сотню найкращих. Але вибір дракона означав щось важливе — значить, він бачив у мені потенціал.

– Я не хотів тебе образити, – сказав Адам, посміхаючись. – Просто це так дивно. Раніше обирали лише найкращих воїнів. А ти ж ще не розкрила свій потенціал.

– Ти так ввічливо пояснюєш, що я жахливий воїн? – розсміялася я. – Не хвилюйся, я знаю, що так і є. Але дракон обрав мене, і тепер я нічого не можу з цим зробити. Бо не знаю, як передати цю силу комусь іншому. І не збираюся.

– Лишається сподіватися, що ти з усім впораєшся, – кивнув він. – Ти маєш швидко вивчити всю практичну частину, пройдену за два роки, і базові знання для вступу на бойовий факультет. Часу на лінощі нема.

– Ти злий, – фыркнула я.

– Ні, поки що ще добрий. Подарунок в честь першого дня у статусі дракона. А завтра… – тут він усміхнувся загадково. – Зараз йди, ще трохи поспиш. Завтра буде насичений день.

Спочатку хотіла обуритися, але Адам мав рацію. Я маю відпочити, бо завтра мене чекатимуть тренування та уроки магії. Зі спокійним серцем я встала, прихопивши кілька смаколиків із собою.

– Гарної ночі, Адаме, – посміхнулася я.

– І тобі, Каталіно, - спокійно відповів він.

Я поспішила піти, відчуваючи, як мені стає трохи некомфортно у його присутності. Розуміла, що він спілкується зі мною саме через мою нову силу. Ставлення інших змінилося, і це було приємно, але я не забувала, хто справжні друзі. Цей новий світ — цікавіший і небезпечніший водночас. І хоч я ще не знаю всіх його правил, відчуття, що можу ним керувати, вже зміцнювало мою внутрішню силу.