Глава 8

Прокинулася я посеред ночі від того, що виспалася. Це було так дивно, адже я просто обожнювала спати, і мені завжди було важко вставати зранку. Може і на це вплинув дракон? Виявляється, що він перевернув все моє життя з ніг на голову, і я тепер не знала свої можливості. Для мене це все було новим, адже тепер я зможу стати справжнім воїном.                                                                                  

Виявляється, в мене покращилася реакція, зір та інші органи чуття, збільшилася сила та швидкість, я змінилася зовнішньо, а ще й мало спала. Та тепер мене цікавило зовсім інше питання. Зміна зовнішності це одноразовий подарунок? І, наприклад, якщо я багато їстиму, то просто поправлюся? Чи може це постійний ефект? Стільки питань, а мене чомусь найбільше хвилює саме їжа. Ну що вже поробити, я люблю смачно поїсти. Тому таки хотілося б знати, чи маю я себе обмежувати.                  

Ще трошки полежавши, я прийняла рішення піти у їдальню. Там для нас завжди лишали якісь смаколики, адже бойовим метаморфам постійно треба енергія, бо деякі тренувалися навіть вночі. Дізнавшись свою вагу, я швидко вдягла джинси та майку, я попрямувала туди. Дивно, я стільки важила ще в школі. Але навіть якщо я і наберу пару кілограм, то зроблю все, аби їх якомога швидше скинути. Хочеться ж тепер постійно бути такою гарною. Так, наприклад, я вже знаю, що мені не треба якось вкладати волосся, бо воно в мене постійно буде такими гарними хвильками. А от моє обличчя... Добре, це ми теж перевіримо.                                                                                                                                       

У їдальні не горіло світло, адже зараз була вже третя година ночі. Та й мені воно не потрібно було. Я вмію бачити в темряві. Тому, я впевнено попрямувала до стійки з кексиками. І які ж вони були смачні. Настільки, що я просто забула про своє рішення з'їсти не так багато. Аж тут увімкнулося світло, від чого я застигла на місці з кексиком, який якраз брала з таці. Обернувшись, я побачила Адама, що не зводив з мене здивованого погляду.                                                                                                                           

- І що ти тут робиш? - врешті сказав він.                                                                                                   

- Це не я сюди прийшла. Їжа... Вона кликала мене, бо їй тут було самотньо. - Каталіно, що ти несеш? Замовкни зараз же. - Будеш? - я протягнула йому кексик.                                                                        

Його погляд переходив з мене до протягнутого смаколика. Так, як зробити цю ситуацію ще більш не зручною? Це ж треба таке, мене тут зустрів Адам. І я вже уявляла, як це виглядає зі сторони. Вся у крихтах та шоколаді, але відступати вже нікуди. Якусь мить нічого не відбувалося. А потім...           

- Давай. - потиснув плечима хлопець.                                                                                                            

Він підійшов до столу, взявши собі кексик. Я ж скористалася моментом, та швиденько витерлася серветкою. Але хлопець ніби цього не помічав. Мені ж навіть стало цікаво, і що він робить тут у такій то годині. Невже теж не спиться? Ну так, він же в нас крутий дракон. Взявши ще трошки смаколиків, проте на цей раз солених, я сіла за стіл. За мить до мене приєднався Адам.                                                      

- Так і чого ти не спиш? - поцікавився він.                                                                                            

- Не знаю, просто вже виспалася. - відповіла я. - А ти?                                                                         

- Дракони мало сплять. Так що можеш не хвилюватися, це все цілком нормально. Пам'ятаю як сам був на твоєму місці. Правда пройшло вже шість років. - він відкусив шматочок свого кексика. - Я б ніколи не подумав, що водний дракон обере тебе.                                                                                                   

А потім до нього дійшло, що якось ця фраза прозвучала ну зовсім не по-доброму. Взагалі-то стало трохи образливо. Ні, я розуміла, що далеко не найкращий воїн. Та навіть не вхожу в сотню найкращих в Академії. Але ж це не значить, що я ні на що не здатна. І якщо вже дракон обрав мене, то значить так треба було.                                                                                                                                                  

- Я не хотів тебе образити. - спробував посміхнутися він. - Просто це так дивно. Раніше обирали лише найкращих воїнів. А ти ж не розвиваєш свій потенціал. Тому...                                                             

- Це ти так ввічливо намагаєшся пояснити мені, що я жахливий воїн і абсолютна невдаха? - я розсміялася, дивлячись на його розгублений вираз обличчя. - Не переживай, я знаю, що так і є. Проте дракон обрав мене, і тепер я вже нічого не можу з тим зробити. Бо просто не знаю як можна передати комусь іншому силу. Та й не збираюся цього робити.                                                                                 

- Лишається тільки сподіватися, що ти з усім впораєшся. - посміхнувся він. - Не забувай, що в максимально короткі терміни ти маєш вивчити всю практичну частину, яку ми пройшли за два роки. До того ж базові знання, що мають бути до вступу на бойовий факультет. І тепер просто немає часу на лінощі.                                                                                                                                                                  

- Ти злий. - фиркнула я.                                                                                                                                  

- Ні, це я ще добрий. А от завтра подивишся... - ось тут я його зовсім не зрозуміла. - А тепер йди й ще трохи поспи, бо на тебе чекатиме дуже насичений день.