Глава 7

До своєї кімнати я повернулася в досить дивному стані. Досі не могла отямитися від того, що сталося на тренуванні. Нехай я була абсолютно жахлива під час самого уроку, проте в кінці мені вдалося спіймати меч. І це я зробила лише на інстинктах. Що ж, можливо, я і справді не така безнадійна, як всі кажуть. Але поки що в це важко повірити.

Сидячи на ліжку, я відчувала, як у грудях розлилася легка тривога, змішана з дивним теплом задоволення від того, що змогла зробити щось правильне. Серце ще калатало після тренування, руки тремтіли, але всередині мене з’явився маленький промінчик надії. Цей промінчик був таким тонким, майже крихітним, але цінним — бо він давав надію, що я можу стати сильнішою, навіть якщо поки що не відчуваю себе гідною.

– Ну, думаю, все ж спробувати варто, – прошепотіла сама собі я, розглядаючи руки. – Завтра я прийду на тренування до Алекса.

Але зараз боліло все: ноги після ударів, руки після напруження, спина після постійних ухилів. Тому я просто хотіла відпочити. Полежати в ліжку, може, почитати книжку, яка б відволікала від усіх цих турбот. Та де там.

За годину до мене в кімнату увірвалася Делія, мов торнадо, розповідаючи щось про вечірку, на яку я просто зобов’язана піти. У той же момент вона відчинила мою шафу, обшукуючи гардероб у пошуках підходящої сукні. Я намагалася сперечатися, але хто ж мене слухав? Очевидно, доведеться піти, адже там збирається весь курс.

– І Томас прийде! – підкреслила вона з особливою радістю. – Це ж для мене маленьке свято!

Вона ще довго захоплювалася моїми вбраннями, перелопачуючи їх, немов археолог, що шукає скарб. Шкода, що вона вища за мене, та й розмір у неї більший. Нічого не можна було позичити. Але її вибір одягу був бездоганним: білі шорти, чорний топ, що відкривав живіт, босоніжки на височенних підборах, волосся зібране в високий хвіст, яскравий макіяж, який підкреслював її очі.

Пообіцявши, що за годину я буду готова та оберу сама сукню, Делія швидко зникла. Я попрямувала в душ, відчуваючи, як гаряча вода змиває втому й залишає відчуття новизни. Хотілося виглядати красиво. Особливо зараз, коли моя зовнішність справді змінилася, і я відчувала, що можу на щось впливати у цьому світі.

Я вибрала блакитне плаття до колін з трохи пишною спідницею, що відкривала плечі. Підбори здавалися невдалим вибором — адже вечірка проходила в лісі, на м’якій траві. Тому я зупинилася на простих балетках. Волосся розпустила, перекинувши на один бік, а легкий макіяж додав завершеності образу. Виглядала я простіше, ніж Делія, але мені подобалося: акуратно, зі смаком.

Прибувши до лісу позаду Академії, я зрозуміла, що вчасно обрала зручне взуття. Море людей, сміх, закуски, незрозуміла музика, яка лунала з дивної штуки, що називалася "колонкою". Картер колись пояснював, що це «земна» технологія, яка працює від «електрики», але у нас її енергія замінює магію. Я спостерігала за ритмом і, зізнаюся, музика мене навіть захопила. Потрібно буде розпитати Картера про ці земні технології.

Люди швидко звикли до моїх перетворень. Спілкування стало більш активним — напевно, не лише через зовнішність, а й через те, що я раніше рідко відвідувала такі вечірки. Але впевненість у собі таки з’явилася, хоч і крихітна. На третьому курсі я вперше зрозуміла, що у мене цікаві й веселі одногрупники. Добре, що це сталося зараз, а не раніше.

Я сиділа на поваленому дереві, пила пунш, милуючись тінями дерев і відблисками вогнів, коли до мене підійшов Томас. Він присів поряд, як завжди у чорному, тверезий і спокійний, на відміну від більшості.

– Вперше бачу тебе на таких вечірках, – сказав він.

– Можна подумати, що ти тут частий гість, – парирувала я.

– Але ж звідки тобі це знати? – промовив Томас, піднявши брову. – Дай вгадаю: Делія розповідає, так? Ви ж найкращі подруги. Дівчата звикли ділитися таким.

– Ага, – кивнула я. – Вона завжди в курсі всього.

– От цікаво, якщо я спитаю тебе про те, як вона ставиться до мене, ти скажеш правду? Чи не варто сподіватися? – він відпив пунш.

– Сумніваюся, – посміхнулася я. – То значить, Делія тобі подобається?

– Не знаю, – він щиро знизав плечима. – Не можу сказати, що думав про це. Але вона викликає в мені певні емоції. Думаю, всі це помітили. Та тільки вона не звертає уваги.

Він був привабливий: коротке чорне волосся, пронизливі чорні очі, високе зростання, гарне тіло — і все це воїн, помітно відразу. У ньому було щось, що привертало увагу, немов внутрішнє світло.

– Що ж, Томасе, я мало що можу тобі підказати. Але якщо прямо зараз підеш до Делії і запросиш на танець, шанс, що вона відмовить, дуже малий, – сказала я, посміхаючись.

– Тоді я послухаю твою пораду, – він піднявся і пішов, залишивши мене спостерігати, як Делія, не приховуючи емоцій, погодилася потанцювати.

Повільної музики не було — занадто багато людей для цього. Я майже ні з ким не спілкувалася, тож незабаром тихо попрямувала у свою кімнату. Я і так затрималася, адже не надто люблю такі заходи.

Та вечірки треба освоювати поступово: спершу кілька годин, потім довше, а з часом можна залишитися до самого фіналу. А зараз мені хотілося лише одного — добряче виспатися. Завтра на мене чекатимуть нові тренування, і, на диво, мені це починало подобатися. Можливо, я й справді здатна стати тією, ким бачить мене дракон.