Глава 6

В цей урок в мене так і не вдалося викликати магію. І хоч Делія та Алекс заспокоювали мене, пояснюючи тим, що метаморфам це завжди дається важче, адже в нас немає того потенціалу, що й у чарівників, та я все одно відчувала себе не дуже добре. В той момент як в інший виходило все так легко, я просто виглядала ніби посміховисько. На щастя, нас ніхто більше не бачив. Але це ще квіточки, бо далі мене очікувало найгірше.                                                                                         

Перевдягнувшись, я попрямувала на індивідуальний урок бойових мистецтв до Алекс. Яке ж щастя, що і тут зовсім не буде свідків. Хоча, чого вони там не бачили, я ж позорюся на кожному уроці. Та тепер в мене є краща реакція, я стала сильнішою та швидшою, то може вийде хоч щось нормальне. Але не варто забувати й те, що моїм суперником на мить стане один з найкращих студентів бойового факультету за останні кілька десятків років.                                                                                                

Алекс вже чекав на мене у якомусь невеличкому приміщенні, на стінах якого були зібрані найрізноманітніші види зброю. Частину я не те, що не бачила, а й навіть не чула про таке. Що ж, доволі цікаве місце для тих, хто любить калічити чи вбивати. І щось мені підказує, що брат має намір навчити мене битися цим. А ще не пізно втекти? Та ні, куди я дінуся то.                                                                

- І де ми знаходимося? - спитала я.                                                                                                            

- Це закрите приміщення, доступ до якого маю лише я. Скажемо так, секретне сховище арсеналу. Тепер і ти можеш сюди приходити, проте ніхто інший не зможе увійти в ці двері. - пояснив він. - Це на випадок, якщо ти захочеш десь потренуватися у вільний час.                                                                 

Ну це вже навряд чи. Я скоріш добровільно дам себе вкусити якомусь хижаку, ніж з власної волі прийду на тренування. Я вже давно змирилася, що це зовсім не моє. От тільки як це пояснити брату, щоб він нарешті покинув марні сподівання. Ну добре, зроблю йому приємне, спробую повчитися. За пару занять він сам це кине, як мої попередні вчителі.                                                                                      

- Ітак, з якої зброї ми почнемо. Кинджал, меч чи спис? - посміхнулася я. - Чи може це буде рукопашний бій?                                                                                                                                                                 

- З таким видом бою тебе познайомить інший вчитель, який займатиметься з тобою щодня в іншій аудиторії на четвертому уроці. - просто відповів Алекс. - Повір, він тобі сподобається. І це один з небагатьох метаморфів в Академії, яким я можу довірити свою сестричку.                                         

А я вже почала гадати, хто ж це може бути. Тільки б не тренер Майклсон. Я ж просто завию, адже він більше кричить, ніж щось по-справжньому вчить. Та це має бути хтось, хто знає про драконів. Якщо чесно, в голову навіть ніхто не приходив. Що ж, треба почекати, і я побачу, кого саме буду розчаровувати.                                                                                                                                       

- Почнемо ось з цієї. - він кинув в мене дерев'яним мечем.                                                                       

І хоч я й виставила руку, аби спіймати, та все ж трохи промахнулася, і меч боляче вдарив мене. Так, Каталіно, над координацією варто ще трохи попрацювати. Брат же терпеливо очікував, поки я візьму цю іграшкову зброю в руки. Наскільки я пам'ятаю, з такою тренуються метаморфи, які тільки збираються йти до школи.                                                                                                                        

- Ти що, жартуєш наді мною? - обурилася я. - Я ж не настільки безнадійна.                                             

- Я не хочу, аби ти поранилася. - потиснув плечима Алекс. - Каталіно, зараз усі твої рефлекси напружені, адже очікуватимуть нападу від мене. І ти маєш просто розслабитися, та підкоритися ним. Повір, твоє тіло саме знає, що робити.                                                                                                            

Він завдав удару, і звичайно ж я його не відбила. Меч боляче вдарив мене по нозі. Тренування щойно почалося, а я вже тут стогну від болю. Хоча, він не такий вже й сильний, та йому має бути соромно за це.                                                                                                                                                                  

- Ауч, ти з мене тут інваліда вирішив зробити? - сказала я. - Повір, мама з татом тобі того не пробачать.                                                                                                                                                      

- Каталіно, в тобі спить справжній воїн. От тільки ти ніяк не можеш дати йому волю. Ти знаєш, що з легкістю могла б відбити цей удар? Варто лише просто відключити ненадовго свою обережність і хвилювання.                                                                                                                                                

Брат завдав мені наступний удар, та на цей раз я увернулася від нього, відбігши трохи далі. Так тривало і далі. Він продовжував наносити удари, а я просто від них тікала, навіть не намагаючись відбитися. Ні, дякую, мене цілком влаштовує те, що я покину це приміщення при мінімальній кількості синців. А от Алекс починався злитися. І в підсумку він просто зупинився, покликавши мене до себе.     

- Не хочу, ти знову будеш бити мене тим мечем. - сказала я, намагаючись триматися якомога далі від нього.