Глава 6

В цей урок в мене так і не вдалося викликати магію. І хоч Делія та Алекс намагалися заспокоїти мене, пояснюючи, що метаморфам це завжди дається важче, адже в нас немає того потенціалу, що у справжніх чарівників, та я все одно відчувала себе не дуже добре. Кожна спроба витягти струмок води з басейну закінчувалася порожнечею. І я дивилася на воду, що спокійно плескалася, і відчувала, як невидима стіна між мною і моєю силою тільки зростає.

Я відчувала, як червоніють щоки від сорому, а серце калатає так, ніби хоче вирватися з грудей. Інші студенти тихо тренували свої сили, і все виходило так легко, що я майже відчула себе посміховиськом. На щастя, ніхто більше не бачив мого невдалого шоу. Та навіть тоді, стоячи біля басейну, я відчувала, як у грудях росте дивне поєднання розчарування і тривоги.

Але це було лише передчуттям того, що мене чекало далі. Після водного тренування мав бути індивідуальний урок бойових мистецтв з Алексом — і це, мабуть, було найгірше, що могло статися за день. Ідея залишитися наодинці з братом, який міг очікувати від мене чогось більшого, ніж я могла дати, викликала у мене тривогу, від якої холодний піт з’явився на шиї.

Перевдягнувшись, я попрямувала до його кабінету. Серце калатало у грудях, руки тряслися від суміші страху та хвилювання, а ноги здавалося, важкі, немов із свинцю. Добре, що тут ніхто не буде свідком моїх невдач. Хоча варто зазначити, що й на попередніх уроках я чимало лажала, і це не додавало впевненості.

Тепер у мене дійсно краща реакція, я стала сильнішою та швидшою, та це не означало, що я готова до справжньої боротьби. Моїм суперником стане один із найкращих студентів бойового факультету за останні десятиліття. Серце трохи стиснулося, уявляючи, як він завдаватиме удари з неймовірною швидкістю.

Алекс вже чекав на мене у невеликому приміщенні, де стіни були всіяні зброєю. Мечі, кинджали, списи, щити — деякі види я вперше бачила в житті. Було враження, що тут можна навчитися не лише битися, а й калічити, а можливо, навіть убивати. І щось мені підказувало, що Алекс має намір навчити мене користуватися цією зброєю. А ще у мене виникло бажання втекти. Та куди дінешся — доведеться залишитися.

– І де ми знаходимося? – спитала я, намагаючись приховати нервозність.

– Це закрите приміщення, доступ до якого маю лише я, – пояснив він спокійно. – Скажімо так, секретне сховище арсеналу. Тепер і ти можеш сюди приходити, але ніхто інший не зможе увійти. На випадок, якщо захочеш потренуватися у вільний час. Подалі від усіх.

Я тільки зітхнула. Навряд чи добровільно прийду сюди ще раз. А поки що — доведеться робити вигляд, що мені це цікаво. Я обережно оглянула приміщення. Світло від ламп відбивалося у металевих лезах, утворюючи дивні відблиски, і мені здалося, що приміщення живе власним життям, наче стежить за кожним моїм рухом.

– Ітак, з якої зброї почнемо: кинджал, меч чи спис? – усміхнулася я, хоча в голосі відчувався сумнів. – Чи може це буде рукопашний бій?

– З таким видом бою тебе ознайомить інший вчитель, – просто відповів Алекс. – Він буде займатися з тобою щодня на четвертому уроці. Це один з небагатьох метаморфів в Академії, якому я можу довірити свою сестричку.

Я мимоволі почала гадати, хто ж це може бути. Тільки б не тренер Майклсон! Він більше кричить, ніж вчить. Хай краще це буде хтось, хто знає про драконів і може реально навчити мене контролювати силу.

– Почнемо ось з цього, – сказав Алекс, кидаючи в мене дерев’яний меч.

Я підняла руку, щоб спіймати його, але промахнулася. Меч вдарив по нозі, і холодний біль пробіг по всьому тілу. Мені вже не подобався цей урок.

– Ти що, жартуєш? – обурилася я. – Я ж не настільки безнадійна!

– Я не хочу, щоб ти поранилася, – потиснув плечима брат. – Твої рефлекси напружені, очікують атаки. Просто розслабся. Інстинкти зроблять все за тебе.

Алекс різко завдав наступний удар. Я спробувала ухилитися, але майже впала, відбігши назад. Так тривало хвилини: удари, ухили, втеча. Я не відважувалася відбивати їх. Це було страшно, незвично і боляче. Серце калатало так, що здавалось, воно ось-ось вискочить із грудей. Зрештою Алекс зупинився й покликав мене ближче.

- Не буду, - я похитала головою. – Ти знову будеш мене бити.

– Каталіно, це зовсім інше. Я не хочу, щоб ти знову боялася, – сказав він спокійно. – Скажи мені, чому з тобою так важко? Дракон обрав саме тебе, бо вирішив, що ти гідна його сили. Це не могла бути помилка. Ти можеш стати величним воїном.

- Це якісь твої фантазії, - буркнула я. – Краще відмовитись від мене як і інші викладачі.

У глибині душі я хотіла довести всім, що не така безпорадна, якою мене вважали. Хотіла показати себе братові. Але зараз нічого не виходило, і я змирилася з цим.

– Добре, на сьогодні все, – сказав Алекс. – Можеш йти.

Я обернулася, готова залишити приміщення. Але в середині мене раптово виникло відчуття небезпеки. Таке ж, як на полі, коли мчався меч. Я різко повернулася. І буквально в уповільненому русі побачила меч, що летів на мене. Інстинктивно підняла руку й встигла схопити його за мить до удару.

– Ти з глузду з’їхав? – крикнула я.

Алекс лише посміхався. Тоді я зрозуміла: я впіймала меч, підкоряючись інстинктам. Це не було випадковістю. Вони завжди є у бойових метаморфів — інструмент виживання і майстерності. Я відчула, як від інстинктів моє тіло стало рухатися швидше, ривки ставали легшими, а руки здавалося самі знали, що робити. Серце вже не калатало від страху, а від передчуття, що я можу навчитися контролювати себе.

– Я ніколи не перестану вірити в тебе, Каталіно, – сказав брат. – Завтра після занять я чекатиму на тебе тут.

І вперше відчуття безпорадності трохи змінилося на щось інше — тиху впевненість, що навіть якщо зараз все не виходить, я справді можу навчитися. Може, не сьогодні, не завтра, але з часом я зможу стати тією, ким дракон хотів, щоб я була.