Глава 5

Доволі швидко закінчилися уроки, і я ще не встигла як слід перевести подих, як настав час мого першого тренування з іншими метаморфами, що отримали силу дракона. Це слово — першого — тиснуло мені на свідомість так, ніби мало особливу вагу. Я намагалася виглядати спокійною, та насправді пальці непомітно стискали край своєї сорочки, і від хвилювання долоні вкрилися липким потом.

Я й досі не знала, хто ці люди, з якими доведеться тепер ділити тренування, перемоги й поразки. Лише Делія — єдина, хто мене підтримувала. Вона всміхалася, наче це звичайна справа, і повторювала, що все буде гаразд. Я вчепилася за її слова, як за рятівний круг.

Виявилося, що дівчина мала силу повітряного дракона. Вона розповідала мені про це ще раніше, але почути це вдруге, вже тут, у тренувальній залі, в оточенні інших, було зовсім іншим досвідом. Її впевненість і легкість навіть у дрібницях завжди мене вражали.

А от інші хлопці… Вони ж виявилися нашими однокурсниками. З якими ми сиділи поруч на лекціях, писали контрольні, обговорювали дурниці в коридорах. І тепер — вони дракони. Дивно й трохи моторошно. Це було наче дивитися на знайомі обличчя й раптом бачити за ними іншу, небезпечнішу сутність. Мене не полишало відчуття, що за цим криється щось більше. Тому я вирішила після тренування обов’язково розпитати Алекса. Він точно знав відповіді.

Я увійшла до тренувальної зали з тремтінням у колінах. Сама зала виявилася набагато просторішою, ніж я очікувала: високі стелі з кованими балками, стіни, вкриті чарівними символами, що світліли від дотику світла. На підлозі чітко розмежовувалися кілька секторів: майданчик зі слідами опіків, інший — із шаром піску та каміння, ще один був вкритий тонким шаром льоду. В центрі ж стояв тренувальний круг із м’яким покриттям. Було відчуття, що тут передбачили все. Слідом за мною увійшов мій брат. Його кроки були впевненими, рівними, наче він щодня тут керував десятками новачків. І, можливо, так воно й було.

І тоді я побачила їх. Студентів, яких знала в зовсім іншому світлі. І ледве стримала здивований зойк. Вони стояли так впевнено, так спокійно, що я почувалася біля них маленькою дівчинкою, яка випадково забрела не туди. Почали з представлення сил. Про Делію я вже знала, але почути ще раз, що вона — повітряний дракон, змусило мене гордитися, що саме така людина поруч зі мною.

Льодяним драконом виявився Томас. Його ім’я й без того було відоме кожному в академії. Один із найкращих студентів, п’ятий у рейтингу, завжди зібраний і холодний. Між ним і Делією точилося вічне суперництво, та я, спостерігаючи за їхніми поглядами, була впевнена: під цією кригою й вітром прихована взаємна симпатія. Томас міг перетворюватися на лиса й ведмедя, і я вже бачила його в бою — це було вражаюче. В його рухах була така сила, що я подумки молилася: хай краще він буде моїм союзником, ніж ворогом. Проте, попри все, він тримався відсторонено, немов світ для нього — це постійна тиша.

Далі йшов Ліам. Місцевий клоун. Його жарти знали всі, і навіть якщо ніхто не сміявся, він сам насолоджувався власними вигадками. Те, що саме йому дісталася роль земляного дракона, виглядало іронією долі. Він був би останнім у рейтингу, якби не я. І все ж його здібності були вражаючими: перетворення на шаблезубого тигра та грифона, істот, яких давно немає у світі. Я дивилася на нього й думала: за маскою клоуна прихована сила, якої я ще не розуміла.

А потім був Адам. Вогняний дракон. Хіба могло бути інакше? Я ще з першого дня підозрювала, що саме він серед тих, хто має силу. Його погляд тепер був прикутим до мене. Я бачила, як він намагається скласти докупи картину змін, що відбулися. Мене трохи розважала думка, чи спробує він підкотити до мене, як колись до Делії. Але подруга дуже швидко дала йому зрозуміти, що її цікавить зовсім інший тип хлопців.

– Всім доброго дня, – голосно привітався Алекс, його голос відразу наповнив простір владою. – Каталіну ви знаєте. Відтепер вона буде тренуватися з нами. Останній дракон, водний, є в нашій команді.

У залі запала тиша. Вона тривала лише кілька секунд, але я встигла відчути, як усі погляди пронизують мене. Вони тренувалися разом давно, стали командою. І раптом тут я. Невміла, випадкова, чужа. Я й сама щодня запитувала себе: чому дракон обрав мене? І так і не знайшла відповіді.

– Добре, – нарешті заговорив Алекс. – Ви відпрацьовуйте стихійну магію. А я протестую Каталіну на її здібності.

Він сказав це так буденно, наче мова йшла про перевірку домашнього завдання. Хлопці без вагань розійшлися по своїх секторах. У когось загорілося полум’я, хтось викликав вихор пилу, інший — крижаний подих. Я ж стояла посеред зали, ніби оголена під сотнею очей.

– Давай, – брат легким рухом руки покликав мене ближче. – Стань тут.

Він натиснув кнопку на панелі, і частина підлоги розсунулася. З темряви піднявся невеликий басейн, вода в ньому виблискувала під світлом. Я завмерла. Цей спокійний плескіт був схожим на виклик.

– Магія наповнює тебе зсередини, – сказав Алекс тихо, але впевнено. – Потягнися до неї. Але обережно: якщо перестараєшся, затопиш школу або прокинеться дракон. А це вже небезпечно. Просто спробуй підняти з води невеликий струмочок.

Я ковтнула повітря. Магія? Але ж метаморфи ніколи не володіли магією. Це було щось чуже, недосяжне. Та все ж я заплющила очі, спробувала відчути щось усередині. І справді — було відчуття. Ледь помітне тепло під грудьми, наче прихований вогник. Я піднесла руки вперед, спрямувала їх до басейну. Повітря ніби стало тяжчим, але вода лишалася спокійною.

Я спробувала знову. Іще раз. Серце билося так гучно, що я майже не чула нічого навколо. Та нічого не відбувалося. Ні краплі, ні хвилі. Порожнеча.

– Може, дракон помилився? – тихо сказала я. – А може, я просто… не здатна?

– Нічого страшного, – озвався Алекс, і його голос повернув мене до реальності. – Спочатку ні в кого не виходить. Це лише перше тренування.

– Але ти так впевнений, що в мені є сила… – я озирнулася на нього. – А якщо ні?