Розділ І

Тисячі років існує світ, що прихований від вас, адже він сповнений магією. Тут ви можете зустріти величних чарівників, могутніх метаморфів та прекрасних фей. Однак серед нас є і звичайні люди, що зовсім не відрізняються від вас. Для них побачити на вулиці величезного вовка, що спокійно йде на навчання, така ж звична справа, як для вас сісти в автобус. Для них магія — це не дивина, а частина побуту, як для вас смартфон чи електрика.

Люди, що володіють одним із трьох видів магії, вступають на навчання — Академія Метаморфів, Університет Чарування та Школа Фей. Навчання триває три або чотири роки, а далі можна отримати роботу — від охоронців у магічних банках до радників при королівських дворах, від вчителів бойових мистецтв до дослідників у сфері заборонених ритуалів. Усі ми з дитинства мріємо потрапити до одного з цих місць, бо саме там формується майбутнє магічного світу.

Моє ім’я — Каталіна Варгас. Я студентка третього курсу Академії Метаморфів. І так вже склалося зіроньки, що навчаюся на факультеті бойових метаморфів. Ніколи в житті я б не подумала, що опинюся саме тут, бо я — повна невдаха. Не жартую, це не самокритика, а сувора реальність.

Мені допоміг мій старший брат, Алекс Варгас, нинішній декан факультету. Йому лише тридцять два, і він уже вважається легендою — наймолодший декан в історії Академії. Хтось каже, що йому просто пощастило народитися в родині Варгасів, але ні, його талант безсумнівний. Наш рід завжди був відомий сильними метаморфами, воїнами та радниками при правителях. Ми — частина історії. І я мала б продовжити цю традицію. Та от халепа. Я абсолютна невдаха.

Алекс же був єдиним, хто мене підтримав. Він приховав правду від родини, допоміг мені тренуватися та зрештою буквально протягнув мене на факультет бойових метаморфів. Без нього я, мабуть, сиділа б у школі метаморфів та вчилась на вчителя. Хоча тут теж проблема, я не вмію когось навчати.

Якимось чином мені вдалося двічі складати щорічні іспити й переходити на наступний курс. Кожен іспит для мене був битвою не з суперниками, а з собою. Та я мала два правила — не висовуватися і вижити. І справді, два роки це працювало. Я навчилася непомітно зникати з уваги, сидіти на задніх партах і вдавати, що я єдина у світі студентка без амбіцій. Проте все здатна змінити лише одна зустріч.