На порозі вибору

На наступний ранок, коли Еда вже зібрала всі речі і викликала таксі, щоб вирушити в аеропорт, вона почула різкий стукіт у двері. Вона не чекала нікого, але, відкривши, побачила на порозі Мелісу. Подруга виглядала розгубленою і схвильованою.

— Ти що, справді їдеш? — важко дихаючи, запитала вона, пробираючись усередину.

— Меліса… Я тобі написала ще вночі. Так, я їду, — зітхнула Еда, поправляючи сумку. — Все вирішено.

— Ти не погодилася? — здивовано вирвалося у Меліси.

Еда зупинилася, зсунувши брови.

— На що не погодилася?

Меліса стиснула губи, ніби вагаючись, чи варто говорити.

— Ніколас… Він учора зустрічався зі мною. Просив допомогти. Він хотів, щоб я тебе вмовила залишитися…

Еда завмерла. Її пальці мимоволі стиснули ручку валізи.

— Що? — її голос зірвався.

— Він хотів з тобою поговорити, попросити, щоб ти не їхала… Зізнатися тобі, — тихо додала Меліса.

Еда відчувала, як її серце гупає у грудях, як злість і розпач сплітаються разом. Вона різко заперечила:

— То чому ж він нічого не сказав? Чому, замість цього, я почула від його матері, що він одружується?

Меліса на мить замовкла, ніби сама намагалася знайти відповідь.

— Він не знав, що його мати з’явиться. Він точно не хотів, щоб це сталося так.

Еда опустила погляд. Всі пазли в її голові зійшлися. Ось чому Ніколас так дивно поводився останнім часом. Ось чому вона отримала ці троянди. Але тепер було пізно.

— Я не можу більше залишатися тут, — прошепотіла вона. — Я вже вирішила.

Меліса зітхнула, розуміючи, що більше нічого не вдіє. Вона тільки сказала:

— Якщо тобі стане легше… Ніколас любить тебе.

Еда закусила губу, намагаючись стримати сльози, і, не відповівши більше нічого, підняла свою валізу й вийшла з квартири.