Крок у безодню

Ніколас сидів у своєму кабінеті, стискаючи телефон у руці. Він зробив помилку. Найбільшу помилку у своєму житті. І він не збирався просто сидіти й дивитися, як Еда їде. Він збирався діяти.

Його перший крок — звернутися до Меліси. Вона була найближчою людиною для Еди, а зараз він потребував союзника.

— Ти розумієш, що все зайшло занадто далеко? — говорила Меліса, склавши руки на грудях. — Вона вже майже вирішила їхати, Ніколасе. Вона втомилася боротися з тобою.

— Я знаю, — глухо відповів він. — Але якщо вона піде, то це буде найбільший жах у моєму житті. Я не можу дозволити їй виїхати, не сказавши всього.

— І що ти збираєшся зробити? — підняла брову вона.

— Переконати її залишитися. Будь-яким способом, — його голос став твердим. — Я хочу зробити щось, що доведе їй: я готовий боротися за неї. Ти можеш мені допомогти?

Меліса на мить замислилася, потім видихнула:

— Вона заслуговує на правду. Якщо ти справді змінився, покажи їй це. Але пам’ятай: якщо зробиш ще один крок назад, вона піде назавжди.

Ніколас кивнув. Він уже вирішив. Завтра, після наради, він знайде спосіб поговорити з нею.

Офіс був напружений, атмосфера заряджена невидимим електричним полем. Еда сиділа за столом, зосереджено дивлячись у документи, але її думки були розкидані. Вона отримала повідомлення від Ніколаса: "Приїдь в офіс. Це важливо". Її серце калатало сильніше, ніж їй хотілося.

Коли всі зібралися на нараду, Ніколас був уже там. Він виглядав серйозним, але його очі постійно ковзали в бік Еди. Він шукав момент, щоб сказати їй те, що так довго стримував.

Але цей момент ніколи не настав.

Двері відчинилися, і в залу впевнено увійшла жінка. Висока, витончена, з холодним поглядом — його мати.

— Даруйте, що перериваю, — її голос був рівним, але в ньому звучала владність, що не терпіла заперечень. — Але у мене важливе оголошення.

Ніколас напружився. Він знав цей тон. Щось недобре.

— Сьогодні вранці компанія офіційно оголосила про заручини мого сина з Анастасією.

Повітря в кімнаті ніби застигло. Голоси вмить стихли. Всі погляди метнулися до Ніколаса… та до Еди.

Еда відчула, як її пальці холодіють. Вона повільно перевела погляд на Ніколаса, намагаючись знайти в його обличчі хоч якесь заперечення, хоч якусь реакцію. Але він мовчав. Щелепа напружена, погляд темний.

— Що? — її голос прозвучав майже пошепки.

— Це важливий крок для нашої компанії, — продовжила мати Ніколаса, не звертаючи уваги на наростаючу напругу. — Наші родини давно співпрацюють, і цей союз лише зміцнить наші позиції. Анастасія — гідний вибір.

— Зрозуміло, — ледве чутно сказала вона, підводячись.

— Едо, почекай… — нарешті заговорив Ніколас, але вона не дала йому закінчити.

— Вітаю, містере Вольф. Ви зробили свій вибір. І я зробила свій.

Вона розвернулася і, не чекаючи жодних пояснень, вийшла з кімнати.

Ніколас навіть не помітив, як схопився на ноги. Його груди палали, кожен нерв був натягнутий до межі.Його очі палали люттю. Він дивився туди, де тільки що зникла Еда, і відчував, що його світ валиться прямо перед ним.

— Мамо, що ти накоїла?! — його голос прозвучав так низько й небезпечно, що навіть кілька працівників здригнулися.

— Те, що було потрібно, — спокійно відповіла вона. — Анастасія чекає тебе. Будь розумним, синку.

Але Ніколас вже знав: він не дозволить цьому статися. Він не дозволить втратити Еду.

Він кинувся за нею.