Вона їде?

Наступного ранку, коли Еда ввійшла до офісу, вона побачила на своєму столі букет із білих троянд. Її серце стиснулося від несподіванки. Ні записки, ні підпису. Просто квіти, але вона одразу зрозуміла, від кого вони. Її руки тремтіли, коли вона взяла їх і понюхала. Вона поглянула на кабінет Ніколаса через скло, але він, як завжди, виглядав непроникним. Тільки цього разу вона помітила, що його погляд був прикований до неї.

Вона швидко опустила очі, намагаючись не зрадити своїх емоцій. Квіти залишилися на її столі, але весь день Еда не могла працювати спокійно. Її думки металися між злістю і надією. Що це означає? Чому він раптом вирішив зробити такий жест, коли вона вже майже прийняла своє рішення?

Зрештою, вона не витримала. Впевнено увійшовши до його кабінету, вона різко зачинила за собою двері. Ніколас, що сидів за столом, підняв на неї погляд.

— Це букет від вас? — її голос був спокійним, але погляд колов холодом.

Ніколас ледь помітно звів брови, наче не розумів, про що вона.

— Який букет? — сухо перепитав він.

— Білих троянд, які стоять у мене на столі, — її голос набув жорсткішого відтінку. — Це ваші квіти, Ніколасе?

Він на секунду зволікав, а потім коротко відповів:

— Так, мої.

Еда кивнула, ніби очікувала саме цього, і, схрестивши руки на грудях, сказала:

— Дякую, містере Вольф. Це було неочікувано.

Його очі потемніли, а губи стиснулися в тонку лінію.

— Тепер ми на «ви»? — його голос став низьким, майже зухвалим.

— Хіба це не доречно? — її погляд не відводився. — Ми ж "просто колеги".

Щось спалахнуло в його очах, його щелепа напружилася.

— Не грай зі мною в ці ігри, Едо, — прошипів він. — Ти прекрасно розумієш...

— Я не розумію нічого, — перебила вона. — Вчора ви самі сказали, що ми колеги. Я прийняла це і поводжуся відповідно.

— Колеги, — повторив він глухо, ніби смакуючи це слово. — Добре. Тоді як колега запитаю: ти їдеш?

Еда напружилася.

— Так. Сьогодні в мене співбесіда. Університет пропонує викладати у Парижі. Це велика можливість.

— Париж? — його голос потемнів. — І це ти теж вирішила без мене?

— А чому я мала радитися? — вона підняла підборіддя. — Це моє життя.Ти сам..—вона зробила паузу.

—Тобто,ви самі мені сказали що це велика можливість і я заслуговую на неї.Чи ви вже забули про це?

Його очі засвітилися гнівом, але він лише кивнув.

— Як знаєш, — коротко сказав він і відвернувся, явно намагаючись приховати емоції.

— Ось саме! — її голос піднявся. — Ви від самого початку вирішили, що я для вас ніхто! Просто забаганка, тимчасова примха. Але знаєте що, містере Вольф? Я більше не ваша проблема.

Його погляд спалахнув люттю. Він різко піднявся з місця і зробив крок до неї.

— Едо, ти…

— Ні, — перебила вона, голос її затремтів. — Я закінчила. Прощавайте.

Вона розвернулася і вибігла з кабінету, грюкнувши дверима. В цей момент у кабінеті Ніколаса голосно гримнуло – він з розмаху жбурнув скляну чашку об стіну, розбиваючи її на друзки. Весь офіс завмер, спостерігаючи цю сцену через скляні двері.

Співбесіда пройшла добре. Втомлена, але задоволена, Еда вийшла з університету і саме тоді отримала дзвінок від Меліси.

— Ну що, як усе пройшло? — відразу запитала вона.

— Думаю, добре. Але тепер залишається чекати рішення, — відповіла Еда.

— Хочеш, приїду до тебе? Відволічемося, замовимо піцу, поговоримо? — запропонувала Меліса.

Еда усміхнулася.

— Було б чудово.

За годину вони вже сиділи у вітальні, розбираючи коробку з гарячою піцою. Розмова текла легко, як завжди, поки телефон Еди не засвітився новим повідомленням. Вона взяла його і, побачивши відправника, її серце пропустило удар.

— Ну ж бо, відкривай! — підштовхнула її Меліса.

Еда повільно натиснула на екран, і її очі швидко пробігли по тексту. Вона зупинилася, перевела подих і підняла погляд на сестру.

— Мене прийняли, — сказала вона, і її голос трохи здригнувся.

— Це неймовірно! — Меліса підскочила, обіймаючи її. — Ти ж розумієш, що це твій шанс?

Еда кивнула, але всередині було змішане відчуття. Радість і щось ще… щось, що боляче стискало серце.

Меліса взяла телефон і швидко написала повідомлення. Еда не звернула уваги, але той, кому воно було адресоване, отримав його миттєво.

Ніколас читав коротке повідомлення від Меліси: "Її затвердили. Вона їде".

Його пальці стиснули телефон, а серце забилось швидше. Він не збирався цього допустити. Він зробив помилку, і тепер мусив її виправити.

Наступного ранку Еда отримала повідомлення від Ніколаса: "Приїдь в офіс. Це важливо".

Вона довго дивилася на екран, не знаючи, як відповісти. Але, здається, гра ще не була закінчена.