Ніч болі

Вечір того ж дня Еда сиділа вдома, дивлячись на свічку, яка мерехтіла на столику перед нею. Її думки були хаотичними, але всі вони крутилося навколо Ніколаса. Вона згадувала його холодні слова, його погляд, який раніше здавався непроникним, але тепер залишав після себе лише гіркоту.

Вона намагалася переконати себе, що все вже минуло, що вона більше не повинна думати про нього. Але це було марно. Її серце кричало про зворотне. Вона більше не могла заперечувати — вона любила Ніколаса. І тепер це кохання було схоже на нестерпний тягар.

Її телефон раптово задзвонив. Вона подивилася на екран і побачила ім’я Меліси. Серце стиснулося, і вона майже відключила дзвінок, але потім, без роздумів, натиснула на кнопку.

— Меліса... — її голос ледь звучав через стиснуті вуста.

— Едо, що трапилося? Чому ти не відповідаєш? — на тому кінці лінії почувся тривожний голос подруги.

— Мені дуже погано, Мелі. Я... не знаю, як далі жити... — Еда ледь стримувала сльози. — Це все через нього... через Ніколаса. Я не можу більше так.

Меліса відразу зрозуміла, що сталося. Вона знала, як важко Еді дається ця ситуація.

— Не плач, будь ласка, — сказала вона ніжно, розуміючи, що їй треба допомогти. — Я зараз буду. Ти повинна розповісти мені, що сталося.

Меліса, яка зайшла до її відчиненої квартири, побачила, що Еда сидить у темній кімнаті, ніби завмерла в часі. Мовчки закрила двері за собою, вона підійшла до подруги, сіла поруч і поклала руку на її плече.

— Едо, ти плакала? — запитала вона, сідаючи поруч.

Еда не відповіла, лише кивнула і витерла сльозу, що скотилася по щоці.

— Я не можу більше так жити, Мелі. Я намагаюся триматися подалі від нього, але... я не можу без нього, — тихо промовила вона.

Меліса взяла її за руку.

— Ти не можеш все тримати в собі, Едо. Можливо, варто просто поговорити з ним?

— Ні, я не можу. Він холодний, як скеля. Я для нього нічого не означаю, — відказала Еда, намагаючись приховати нову хвилю сліз.

Меліса обійняла подругу, намагаючись її заспокоїти.

— Знаєш, люди часто ховають свої справжні почуття за маскою. Іноді навіть найхолодніша людина може приховувати у собі більше, ніж здається.

— Я не знаю, як довго я ще зможу це витримати, — прошепотіла Еда.

Тим часом Ніколас, залишившись пізно ввечері в офісі, сидів за своїм столом, тримаючи голову в руках. Його думки були цілковито зайняті Едою. Він бачив, як її нова поведінка руйнувала не лише атмосферу в офісі, але й його самого. Він не хотів зізнаватися навіть собі, але тепер знав, що вже не може без неї.

Його власна холодність і гордість ставали для нього пасткою, з якої він не міг вибратися. Він хотів щось змінити, але кожного разу, коли бачив її відстороненість, його впевненість зникала.

У ту ніч обоє заснули в сльозах, з болем і сумом у серцях, навіть не здогадуючись, що їхні почуття взаємні, але гордість і страх продовжують тримати їх далеко один від одного.