Просто колеги

В офісі після конфлікту між Едою та Ніколасом атмосфера відчутно змінилася. Еда перестала дивитися на Ніколаса як на щось більше, ніж на боса, і тепер поводилася дуже стримано. Вона не дозволяла собі зайвих слів, жартів чи емоційних проявів у його присутності. Її звичні сонячні жарти та невимушеність ніби зникли разом із тією довірою, що колись була між ними.

Коли Еда зайшла до офісу зранку, вона привіталася зі всіма, окрім Ніколаса, уникаючи його погляду. Її рухи стали чіткими, професійними, навіть холодними. Вона вивчала проєкти, які потрібно було завершити, і відразу почала працювати, не піднімаючи голови.

— Едо, будь ласка, переглянь цей файл, — звернувся до неї Ніколас, підходячи до її столу.

Вона повільно підняла голову, подивившись на нього стриманим, майже порожнім поглядом.

— Звичайно, — коротко відповіла вона, взявши папку з його рук, але навіть не спробувала спитати чи уточнити щось, як робила раніше.

Ця нова дистанція почала діяти Ніколасу на нерви. Він не звик до такої відстороненості. Еда завжди була тією, хто приносив тепло і легкість у роботу, а тепер її поведінка була схожа на його власну — холодну і відчужену.

Одного дня під час обідньої перерви Ніколас помітив, що Еда сидить окремо в кухонній зоні з ноутбуком, заглиблена у роботу. Раніше вона завжди приєднувалася до інших співробітників, сміялася та ділилася новинами. Тепер її мовчання викликало відчуття дискомфорту у всіх, навіть у нього.

Повернувшись до свого кабінету, Ніколас нервово перегортав документи, не в змозі зосередитися. Його думки постійно поверталися до того вечора, коли він сказав їй, що вони “просто колеги”. Його власні слова тепер здавалися йому несправедливими і навіть болючими. Але тоді, на емоціях, він не зміг висловити свої справжні почуття.

Тим часом Еда вирішила уникати всього, що могло б нагадувати їй про ту розмову. Вона дотримувалася формальних меж у спілкуванні і навіть почала залишатися після роботи, щоб закінчити проєкти, коли офіс вже був порожній. Її раптова стриманість і дистанція стали для Ніколаса справжнім випробуванням.

На одній із планових зустрічей, коли команда обговорювала черговий проєкт, Еда професійно представила свої ідеї, але її голос звучав беземоційно. Коли Ніколас почав коментувати її пропозицію, вона коротко кивнула і не намагалася вступати в дискусію, як робила раніше.

— Дякую, Едо. Дуже чітко викладено, — сказав він, сподіваючись побачити хоч якусь реакцію.

— Будь ласка, — відповіла вона, не глянувши на нього. Її голос звучав без жодного відтінку тепла.

Після зустрічі, коли всі вже розійшлися, Ніколас вирішив поговорити з нею.

— Можна тебе на хвилинку? — запитав він, зупинивши її біля дверей.

Еда повернулася до нього, тримаючи в руках ноутбук. Її погляд був холодним і настороженим.

— Так, що трапилося? — коротко запитала вона.

— Що з тобою сталося? Ти уникаєш мене, — сказав він, намагаючись приховати роздратування.

— Нічого не сталося, — відповіла Еда, опустивши очі. — Я просто роблю свою роботу, Ніколасе. Ми ж... просто колеги, чи не так?

Його наче вдарили її словами. Вона повернула йому його ж фразу, але тепер у її голосі відчувався ледь прихований біль. Ніколас мовчав, не знаючи, що сказати. Вперше за довгий час він зрозумів, що саме втратив — ту щиру, теплу і справжню Еду, яка тепер здавалася йому недосяжною.

Еда не чекала його відповіді. Вона просто пішла, залишивши його стояти у коридорі, поглинутого власними суперечливими почуттями.