Обід

Еда уважно розставляла тарілки на столі у своїй невеликій, але затишній квартирі. Вона запросила на обід свою найкращу подругу Мелісу, з якою вони зналися ще зі шкільних років. Мелісу завжди відрізняла легкість у спілкуванні та безпосередність, тож Еда була впевнена, що сьогоднішня зустріч обіцяє бути теплою та приємною.

— Ну що, розповідай, — усміхнулася Меліса, ледве встигнувши сісти за стіл. — Я так розумію, у тебе купа новин!

Еда налила подрузі трохи білого вина і сіла навпроти.

— Ох, з чого ж почати? — замислилася вона, обдумуючи свої слова. — Ти ж знаєш, я давно шукала роботу в дизайні… І ось, мені пощастило — я отримала місце в одній із провідних компаній міста.

— Це та сама компанія, де працює той... як його звати? Ніколас?— перепитала Меліса, ковтаючи перший шматочок салату.

Еда кивнула.

— Саме так. Він — мій начальник. Ну, якщо можна так сказати, бо спілкування з ним не назвеш звичайним робочим.

— І що, він і справді такий... холодний, як усі кажуть? — з цікавістю нахилилася ближче Меліса.

Еда засміялася, але цей сміх був радше нервовим, ніж щирим.

— Це ще м'яко сказано! З першого дня він здається абсолютно неприступним. Його погляд, його тон — усе говорить про те, що він не терпить слабкостей чи емоцій. Він настільки серйозний, що іноді здається, ніби він з іншої планети. Але, Меліса, уяви собі — він геній у своїй справі. Він бачить дизайн так, як ніхто інший. Його ідеї завжди на крок попереду.

— А як тобі з ним працювати? — подруга з цікавістю поклала вилку і схрестила руки на столі.

Еда трохи задумалася, перш ніж відповісти.

— Складно, але водночас… цікаво. Він ставить високі вимоги, і іноді я відчуваю, що він випробовує мене на міцність. Але це змушує мене ставати кращою. Звичайно, його холодність дратує. Уяви собі — жодної посмішки, жодного дружнього слова. Я навіть не впевнена, чи взагалі він здатен відчувати щось. Але іноді… — Еда зробила паузу, підбираючи слова. — Іноді в його очах з’являється щось… ледь помітне. Може, це просто мої фантазії, але іноді мені здається, що за цією холодністю щось ховається.

— Ох, як загадково! — Меліса засяяла від цікавості. — І ти ще жодного разу не намагалася розтопити цю кригу?

Еда розсміялася.

— Розтопити? Меліса, це як спробувати розтопити айсберг ложкою! Він настільки самовпевнений і серйозний, що я навіть не уявляю, як це зробити. Але знаєш… я помітила, що він звертає увагу на дрібниці. Наприклад, коли я придумала один із варіантів дизайну, він уважно подивився на мене — вперше, здається. Ні слова похвали, звичайно, але в його очах я побачила схвалення.

Меліса усміхнулася.

— Мені здається, що цей Ніколас ще тебе здивує. Хто знає, може, він не такий вже й холодний, як здається. Може, тобі просто потрібно знайти до нього підхід?

Еда знизала плечима, намагаючись приховати, що слова подруги викликали в ній легке хвилювання.

— Подивимось, — коротко відповіла вона, відводячи погляд.

Меліса швидко перевела розмову на інші теми, але Еда продовжувала думати про Ніколаса. Чи справді за його маскою байдужості ховається щось більше? Ці думки не полишали її навіть тоді, коли Меліса вже попрощалася і пішла додому. Можливо, майбутнє покаже. А поки Еда вирішила не надто перейматися. Вона ще не знала, які сюрпризи готувала їй доля.