Полегшення серця

Після закінчення робочого дня, Еда та Ніколас залишили офіс і вирушили на прогулянку вечірнім містом. Повітря було прохолодне, але для них це було зовсім не важливо. Вони йшли поруч, і кожен крок приносив їм більше близькості, ніж будь-яке слово.

Вулиці були спокійні, злегка освітлені вогнями ліхтарів. Все навколо здавалося в тумані, але в їхніх серцях було ясно, як ніколи раніше. Ніколас і Еда не поспішали, дозволяючи собі просто бути разом, насолоджуючись цією моментом. Еда відчула, як її серце б’ється швидше, коли їхні погляди зустрілися, і вони йшли мовчки, розуміючи один одного без слів.

"Знайти свою справжню любов — це наче знайти місце, де ти можеш бути собою без сорому," — тихо сказала вона, злегка погладжуючи його руку, немов шукаючи в ній підтримки.

Ніколас подивився на неї, і в його погляді було стільки теплоти, що Еда відчула, як щось змінюється всередині. Він злегка нахилив голову, немов обдумуючи її слова.

— І що ти хочеш сказати? — запитав він, у його голосі була легка грайливість, яку вона не часто чула від нього.

— Просто... я щаслива, що ми йдемо разом, — відповіла Еда, не намагаючись приховати свою радість.

Ніколас замислився, зупинився на мить і відповів:

— Я теж щасливий. Мабуть, навіть більше, ніж я хотів би визнавати.

Вони пішли далі, і незабаром опинилися в парку. Тут було тихо і спокійно, тільки шелест листя під ногами. Еда сідає на лавку, а Ніколас присідає поруч. Він поглянув на неї, і на цей раз не ховав своїх почуттів.

— Я не вірив, що колись знайду когось, з ким зможу просто бути, без страху чи бар'єрів, — сказав він тихо.

Еда дивилася на нього з усмішкою, і серце її билося, немов на крилах.

— Я теж, — відповіла вона, — але іноді ми знаходимо те, чого навіть не шукали.

Їхні погляди зустрілися, і цей момент був ніби ідеальним завершенням їхніх заплутаних почуттів. Ніколас повернувся до неї ближче, і його рука лягла на її, їх пальці переплелися. Він не міг стримати свого погляду, що залишався на її обличчі. Йому більше не було важливо, що буде далі, тому що цей момент був достатньо значущим, щоб назавжди залишити слід у його душі.

— Я хочу, щоб ти була поряд, — сказав він, його голос був теплим і м’яким.

— І я хочу бути поряд з тобою, — відповіла Еда, дивлячись йому в очі з такою щирістю, яку він ще ніколи не бачив.

Її слова звучали як обітниця, і Ніколас відчув, як його серце починає бити швидше. Він нахилився до неї, і їхні губи зустрілися в першому поцілунку, який був сповнений того, що вони обидва відчували — спільне бажання, яке було зрозуміле тільки їм двом. Кожен поцілунок приносив нову хвилю ніжності і тепла, і обидва відчували, що з кожним поцілунком вони стають ще ближчими, ще єдиними.

Вони сиділи там, тримаючись за руки, і хоча слова більше не були потрібні, кожен з них відчував, як їхні серця спільно б’ються в цьому моменті. Вечір закінчився, але для них це був тільки початок — початок чогось нового і важливого, що ще належало пройти разом.

— Ми можемо просто залишитись так, — тихо сказала Еда, її голос був спокійний і щасливий.

Ніколас не відповів, але його погляд сказав усе. Він відчував, що вперше за довгий час, він знову може бути самим собою. І що важливіше — він може бути з нею.

Ніколас сидів поруч з Едою, тримаючи її руку, і відчував, як його серце б'ється швидше, коли він дивився на неї. Вона була такою живою, теплою і щирою, що йому було складно повірити в те, що всі ці почуття нарешті стали реальністю. Весь цей час він намагався контролювати свої емоції, але тепер, коли вони були разом, все змінилося. І не було більше місця для сумнівів.

Він обережно повів погляд по її обличчю, ніби намагаючись запам'ятати кожну деталь — її очі, усмішку, кожен жест. Він глибоко вдихнув, зібравшись з думками, і, нарешті, промовив:

— Едо, я… я ніколи не думав, що буду так говорити. Але ти знаєш, я ніколи не любив когось так, як люблю тебе. Це не просто слова — я щиро і глибоко відчуваю це. Це більше, ніж просто захоплення. Це те, що я ніколи не відчував раніше, навіть коли був із іншими людьми. Я так довго тримав свої емоції під контролем, і не міг дозволити собі відкритися, а тепер, коли я з тобою… я відчуваю, що це саме те, чого я так довго шукав.

Еда уважно слухала його слова, і її серце, здавалось, билося в унісон з його. Її очі стали м'якими і теплими, і вона не могла стримати усмішку.

— Ніколас, я навіть не знаю, що сказати, — сказала вона, трохи зніяковіло, але її голос був щирим. — Я теж відчуваю це. І я навіть не знаю, як це сталося так швидко. Але… це як мрія, яка раптово стала реальністю.

Ніколас повернувся до неї, дивлячись на неї з теплом, яке тепер з'явилося в його очах. Він нахилився до неї ближче, його голос став тихішим і більш особистим.

— Я неймовірно радий, що ти є в моєму житті, — сказав він. — І я хочу бути з тобою. Я готовий відкрито любити тебе, без жодних сумнівів, бо ти — моя найбільша радість.

Еда дивилася на нього, і серце її почало битися ще швидше. Вона на мить закрила очі, відчуваючи, як всі її страхи і сумніви тануть. Вона відчула себе такою сильною і водночас такою вразливою, знаючи, що тепер між ними є щось важливе, і вони вже не можуть відвернутися від цього почуття.

— Я хочу бути з тобою, Ніколас, — промовила вона тихо, — навіть якщо це буде непросто. Я хочу пройти цей шлях з тобою.

Він усміхнувся, його руки обережно обійняли її, притягуючи до себе. Вони сиділи поруч, вивчаючи один одного в тиші, але тепер їхня близькість була іншою — справжньою, безперешкодною. Ніхто з них не вимовляв більше слів, бо всі вони вже були сказані. І, може, це був той момент, коли все стало на свої місця — коли два серця зустрілися і стали єдиним цілим.

Еда і Ніколас залишилися разом на лавці в парку, під небом, яке поступово темніло, але в їхніх серцях було світло. І це світло не вимірювалося годинами, це було щось вічне — те, що вони обоє тільки-но знайшли, і що вони збиралися оберігати.