Зізнання в незнайомому місті

Після кількох тижнів важкої праці команда офісу отримала наказ вирушити в командировку на важливі переговори з потенційними партнерами. Це було значне завдання, яке вимагало зібрати усі сили команди для успішного виконання. Всіх розподілили по номерах в готелі, і всі були в очікуванні, як пройде поїздка.

Еда відчувала певне хвилювання, адже хоча вона і була впевнена в собі, нове середовище та зміна обстановки завжди викликали в неї деякий стрес. Однак вона не показувала цього зовнішньо, як завжди, її усмішка була яскравою, а настрій – піднесеним.

Поїздка виявилася цікавою, і, коли всі розселилися по своїх номерах, з’ясувалося, що для Ніколаса та Еди залишили тільки один вільний номер, адже всі інші були зайняті. Всі вже розуміли, що Ніколас і Еда – найкращі у команді, тому ніхто не здивувався, коли він підійшов до неї пізно ввечері після заселення.

— Едо, у нас вийшла дивна ситуація, — сказав Ніколас, намагаючись звучати як завжди спокійно і серйозно. — Вільний номер тільки один, і все інше зайнято. Я пропоную, щоб ми з тобою залишились разом, в одному номері. Це буде зручніше і для роботи, і для усіх.

Еда замислилася на мить, дивлячись на нього, але навіть не вагалася довго. Вона вже зрозуміла, що між ними відбувається щось незвичне, але все ж залишалася тією ж відкритою і доброзичливою, як завжди. 

— Добре, якщо так зручніше. Я не маю заперечень, — з усмішкою відповіла вона, не підозрюючи, як її відповідь змінить динаміку їх стосунків.

Ніколас був дещо здивований її швидким і бездумним погодженням. Він очікував, що Еда, можливо, буде трохи коливатися або сумніватися, але вона відповіла так, ніби це було найпростішим варіантом у світі. Від цього його почуття до неї стали ще складнішими, і він не міг не відчути, що її реакція була зовсім іншою, ніж він міг би припустити.

Коли вони зайшли в номер, атмосфера була незвичною. Це не було щось романтичне чи напружене, але відчувалася певна тривога, як у моменти, коли двоє людей опиняються в ситуації, де їхні звичайні кордони стають не такими чіткими.

Еда одразу взяла на себе ініціативу, щоб розвіяти незручність. Вона з усмішкою почала розпаковувати свої речі і жартувала з Ніколасом, хоча і помічала, що Ніколас почувається ніяково.

— Знаєте, я думала, ви такий закритий, що навіть не дозволите мені зазирнути в ваш набір для чистки взуття, — жартувала Еда, відволікаючи його від його думок.

Ніколас злегка посміхнувся, але був усе ще обережним у своїх реакціях.

— Можливо, в мене дійсно є свої особливості, — відповів він, намагаючись не розгубитися.

Після кількох хвилин мовчання, коли вони обоє налаштовувалися до нового режиму, Ніколас запропонував:

— Можливо, варто обговорити плани на завтра, щоб бути готовими до зустрічі з клієнтами?

Еда погодилась і вони почали обговорювати деталі важливого переговорного процесу, хоча між ними все ж залишалася деяка незручність , яку неможливо було повністю ігнорувати.

Вночі, коли все стихло і всі готельні коридори стали тихими, Еда вже була в ліжку, намагаючись заснути. Вона почувала себе комфортно, але її думки не залишалися на місці. Їй було цікаво, що насправді відбувається з Ніколасом. Що саме він намагається приховати? І чому їй здається, що він поводиться трохи інакше, ніж зазвичай? Але вона вирішила не турбуватися, залишивши ці питання на завтра.

Ніколас також лежав у своєму ліжку. Його думки були далекі від роботи чи планів на завтра. Він знову згадував моменти з їхньої взаємодії, все більше розуміючи, що між ними справді є дещо більше, ніж просто професійна взаємодія.

Але він все ще не був готовий це визнати. Що це? Почуття? Залишався холодним, як завжди, намагаючись не піддаватися емоціям, але з кожною миттю відстань між ним і Едою ставала меншою.

Так минула ще одна ніч, наповнена мовчазними роздумами, що залишали все більше питань. Але обоє вже знали: їхні серця незворотно наближалися одне до одного.

Наступного дня, коли важливі переговори наближалися, напруга в команді відчувалася на кожному кроці. Проте, попри це, Еда та Ніколас обидва вирішили, що їм необхідно трохи відволіктися від робочих думок і провести вечір разом. Вони зрозуміли, що хоч і були не тільки колегами, але й потроху ставали чимось більшим, ніж просто партнерами по роботі.

Якщо спочатку це здавалося неможливим або неприродним, то тепер між ними все більше з'являлося того незвичного зв’язку, який відчувають люди, що відкривають одне одному свої найглибші думки. Ввечері, після того як вони закінчили підготовку до зустрічі з клієнтами, Ніколас запропонував:

— Чому б нам не вийти прогулятися? Місто гарне вночі, і, можливо, це допоможе нам трохи розслабитися перед завтрашнім важливим завданням.

Еда посміхнулася і погодилася. Вона відчувала, що це не просто прогулянка, а шанс на момент, який змінить їхні стосунки. Вони вирушили до кафе на даху одного з найвищих будівель у місті. Вечірнє місто світилося тисячами вогнів, і це створювало атмосферу романтичного таємничого світу.

Прогулюючись містом,вони зайшли в дуже гарний ресторан,де Ніколас запропонував Еді повечеряти.

Після того як вони замовили напої, Ніколас почав розмову першим:

— Ти завжди така сонячна, Едо. Як тобі вдається залишатися такою, навіть у важкі часи? Виглядаєш, ніби нічого не може тебе засмутити. Мені цікаво, чи є в тебе хтось, хто може змінити цей настрій? Чи просто це твоя суть?

Еда здивовано подивилася на нього, розуміючи, що ця розмова може бути відвертою.

— Це не так просто, як може здаватися. Я не завжди була такою, — почала вона, злегка похмуро дивлячись удалечінь на нічний горизонт. — Колись я була зовсім іншою, більш закритою. Але потім сталося кілька речей, які змінили мене. Я втратила дуже близьку людину, і тоді зрозуміла, що життя надто коротке, щоб витрачати його на сумніви чи переживання. І ось я тут, намагаюся робити кожен день кращим. Моя сонячність — це моя броня.