Нічні спостереження

Вечір затягнувся, і офіс потонув у тиші. У повітрі відчувалася втома довгого дня, коли лише слабке світло від монітора освітлювало кабінет Ніколаса. Його блакитні очі невідривно вдивлялися в екран, переглядаючи фінальні документи. Але навіть робота, яка завжди відволікала його від зайвих думок, тепер не могла зняти напругу.

Він піднявся з-за столу, вирішивши пройтися. Проходячи коридором, він помітив, що двері одного з кабінетів залишилися прочиненими. Ледь помітне мерехтіння лампи виділяло фігуру, яка сиділа за столом. Це була Еда. Її волосся недбало спадало на плечі, вона схилилася над ноутбуком, ніби намагаючись подолати втому.

Вона сиділа нерухомо, і лише слабкий рух грудей, що підіймалися й опускалися в такт її диханню, видавав, що вона заснула прямо на роботі. Її руки лежали на клавіатурі, а обличчя, хоч і втомлене, виглядало спокійним і майже дитячим.

Ніколас завмер. Він ніколи не дозволяв собі затримувати погляд на співробітниках більше, ніж необхідно, але зараз щось змусило його зупинитися. У її постаті було щось інше, ніж він звик бачити: стійкість, що боролася з втомою, і щирість, яка завжди так дратувала його своєю відкритістю.

Він підійшов ближче, розглядаючи її обличчя. У його грудях з’явилося дивне відчуття, наче це її незахищене становище торкнулося тієї частини його душі, яку він давно намагався приховати. Не розуміючи, чому, він акуратно зняв піджак і поклав його на її плечі.

— Ти не можеш так залишатися, — пробурмотів він тихо, хоч знав, що вона його не чує.

Коли він розвернувся, щоб піти, звук руху змусив його зупинитися. Еда підняла голову. Її карі очі ще не зовсім сфокусувалися, але вона швидко зрозуміла, хто перед нею.

— Ніколас? — її голос був ще трохи сонним, але в ньому вже звучала звична іронічна нотка.

— Що, знову перевіряти мої амбіції? — запитала вона з невеликою іронією в голосі. В її тону відчувалася легкість і грайливість, які стали її фірмовим стилем у спілкуванні з Ніколасом.

Ніколас, хоч і був здивований її несподіваною реакцією, не зміг зупинити себе від того, щоб м'яко посміхнутися. Це була усмішка, яку він не намагався приховати. Він намагався бути спокійним, але в глибині його розуму з’явилися думки, яких раніше він не допускав.

— Ти просто спиш, коли тобі потрібно працювати, чи не так? — його голос був ледве помітним, але з нотками зацікавленості, яку він намагався приховати.

Еда, відчуваючи зміни в його поведінці, повільно піднялася і почала збирати свої речі. Вона не була зла чи втомлена, її вигляд був спокійним і ясним.

— Ну, якщо ви хочете знати, Ніколасе, я просто вперше вирішила залишитися після робочого дня, — вона посміхнулася, не відповідаючи серйозно на його питання. — А якщо ви продовжуєте слідкувати за моїми амбіціями, ви, мабуть, повинні були б відправити мене додому.

Ніколас знову подивився на неї, і на цей раз в його погляді була така невловима теплота, яку він ще не встиг зрозуміти.

— Я не звик до такого... ентузіазму, — відповів він злегка похмуро, хоча його погляд тепер був м'якшим, ніж зазвичай.

Вона легенько всміхнулася, стираючи з обличчя залишки сну.

Ніколас не відповів одразу. Він спробував повернути собі звичну холодність, але це виявилося складніше, ніж він очікував.

— Не бачив, щоб хтось так наполегливо працював, навіть ціною власного сну, — сухо зауважив він, ховаючи теплоту, яка з’явилася в його голосі.

— О, це просто мої амбіції, — пожартувала вона, витягаючи руки. — Вони завжди говорять мені, що треба більше працювати.

Вона помітила піджак на своїх плечах і підняла на нього здивований погляд.

— Це ви?

— Хтось же мав подбати, щоб ти не захворіла, — відповів Ніколас, уникаючи її очей.

Еда розсміялася. Її сміх був легким і невимушеним, як легкий подих вітру в задушливому просторі офісу.

— Ніколасе, якщо ви так турбуєтеся, можливо, вам варто відправити мене додому, — пожартувала вона.

Він подивився на неї, і в його очах з’явилася дивна м’якість, яку він сам не міг пояснити.

— Ти впораєшся з цим сама, — коротко відповів він, але залишався стояти на місці, ніби щось тримало його поруч.

Еда зібрала свої речі, все ще посміхаючись.

— Гарної ночі, Ніколасе, — сказала вона, проходячи повз нього.

Він спостерігав, як вона йде, і в його думках уперше з’явилася ідея, що ця дівчина, з її невичерпною енергією і щирістю, може бути чимось більшим, ніж просто співробітником.