Чи слабо?

Наступний день приніс нові зміни,але тиша між Ніколасом і Едою була виразною. Після учорашнього дня, коли Ніколас був настільки злий, що навіть його звичний холодний погляд не міг приховати роздратування, атмосфера залишалась напруженою. Всі в офісі пам'ятали, як він безжально відкинув її ідеї, не даючи жодного шансу на компроміс. І навіть тепер, коли він знову сів за стіл поруч з нею, його обличчя залишалося кам'яним, немов те, що сталося вчора, ще було живе в його думках. Офіс наповнився енергією, бо вся команда отримала важливе завдання від Ніколаса — створити концепцію нового проекту для клієнта, який збирався відкрити кілька розкішних ресторанів у місті. Задача вимагала не лише креативності, а й здатності працювати в команді, оскільки кожен член колективу мав свою спеціалізацію.

Ніколас роздав завдання, і всі почали обговорювати, хто з ким буде працювати. І тут, як грім серед ясного неба, прозвучало питання, яке змусило всіх замовкнути.

— Ніколасе, а вам слабо працювати зі мною над проектом разом? — це було сказано таким спокійним, але рішучим тоном, що ніхто не міг не звернути увагу на Еду.

Всі обернулися до неї, і на обличчях колег з’явилося відчуття шоку. Це була справжня несподіванка. Ще кілька секунд в офісі не було чути нічого, окрім тихого шелесту паперів і стукоту клавіш, поки всі не почали шепотітися між собою, спостерігаючи за реакцією Ніколаса.

Ніколас, звісно, не був тим, кого можна легко здивувати. Але в цей момент він зробив невеличку паузу. Його холодний погляд став ще більш гострим, і він зібрався відповісти, як завжди, лаконічно і з іронією.

— Слабо? — він повільно підняв погляд і ледь посміхнувся, дивлячись на Еду. — Мабуть, я не звик працювати з людьми, які вважають це за забаву.

Але Еда не відступила.

— Можливо, ви просто боїтеся, що я зможу вас переплюнути? — її голос звучав майже жартівливо, хоча в його тіні ховалась певна гострота. — Адже зазвичай ви працюєте з тими, хто вже "підкорений", а я… я ще не так проста, як ви думаєте.

Ніколас не стримався від усмішки, але в його очах не було розслаблення. Йому подобалась ця впертість, ця рішучість, з якою вона ставала на своєму.

— Дуже добре, Едо, — відповів він, вже більш розслаблений у своєму ставленні. — Залишимо це питання на потім. Але пам'ятайте, ви запросили мене працювати з вами. А я не обіцяю, що це буде легко.

І от, після того, як завдання було поділено на команди, Ніколас і Еда опинилися разом, працюючи над проектом. Вони сіли за один стіл, і атмосфера між ними була дивною. Всі чули їхні розмови, що лунали через кімнату, і кожен з колег став уважно слухати.

— Ось як це працює, — почала Еда, працюючи з кресленнями. — Нам треба буде поєднати сучасні елементи з класичними, щоб наші клієнти відчули себе елегантно і сучасно, але при цьому не втратили почуття традицій.

Ніколас похитав головою, переглядаючи її ідеї.

— Якщо чесно, я думав, що вам буде важко поєднати ці два стилі, — сказав він, кидаючи на неї погляд, ніби випробовуючи. — Але, здається, ви маєте хороший смак.

— Ніколасе, — вона подивилася на нього з хитрою посмішкою, — а ви не думаєте, що ми могли б додати трохи більше кольору? Наприклад,додати червоні шпалери на стіни і повісити пару яскравих палаючих ламп. Так буде схоже на справжній артхаус.

Ніколас, який до того сидів із серйозним виразом обличчя, не одразу зрозумів, що це була жартівлива пропозиція. Він підняв брову, не вірячи своїм вухам.

— Червоні шпалери? Палаючі лампи? — сказав він холодно. — Це виглядає як жахливий кошмар, а не ресторан.

Еда сміючись тихо відповіла:

— Ну, якщо хочете привернути увагу і створити враження, це точно спрацює. Можливо, тоді клієнти будуть сидіти і питати, чому у нас так багато "вогняного настрою".

Ніколас знову з незадоволенням подивився на неї, і його сарказм став ще виразнішим:

— Так, чудова ідея. А потім ми відкриємо додатковий відділ: "Меблі, що загоряються".

Всі колеги в офісі перезиралися, дивуючись, як вони взагалі будуть працювати разом з Ніколасом та Едою, особливо після такої "мозаїки" ідей.

Але Еда не здавалася. Вона продовжила з відчутною легкістю:

— Та я серйозно, Ніколасе! Уявіть: наші відвідувачі заходять, і замість стандартних гірлянд з ліхтариками у нас серйозне палаюче освітлення. Усі так і питають: "Це новий тренд чи просто хтось викинув занадто багато газових балонів?"

Ніколас знову підняв погляд, але цього разу вже злегка посміхнувся, хоч і намагався залишатися холодним. Він не одразу зрозумів, що вона таки жартує.

— Я бачу, ти дуже креативна, — з посмішкою сказав він, дивлячись на неї. — Але мені здається, що твої "вогняні ідеї" залишимо на наступний проект. Тут ми будемо більш стриманими, чи не так?

Тільки тепер, після короткої паузи, він зрозумів, що сміється з нею, а не над нею. Її жарти все більше починали виводити його з його звичного холоду.

Еда все ж не залишала його у спокої:

— Ну, якщо хочете бути в тренді, ми можемо зробити так, щоб кожен стілець був "унікальним" — я маю на увазі, щоб вони всі були абсолютно різними. Щоб люди заходили і питали: "Це дизайнерський стиль або ви просто замовили меблі з різних складів?"

Його серйозний вигляд нарешті зламався. Ніколас не зміг втриматися і розсміявся.                        

Це було дуже несподівано для всіх, хто працював поряд.

— Ось це вже цікаво, — зізнався він, не стримуючи сміху.

Усі в офісі замовкли і подивилися на них, коли почули цей сміх. Колеги не очікували побачити Ніколаса таким — без його звичного кам'яного виразу. Його впертість і холодність почали танути під впливом Единої безпосередності.