1. Клаустрофобія і він

     Глава 1 

   Стискаючи сумку в руках я стою перед ліфтом свого будинку, не наважуючись зайти в нього. Ліфт вже прибув, з нього виходять та заходять люди, а я все чекаю миті, щоб перебороти свій страх. 
  Мене звуть Аліса. Я дуже боюсь замкнутих просторів і ніколи за свої 19 років життя я не їздила в ліфті, хоча і живу на 8 поверсі. Як уже можна було зрозуміти – у мене клаустрофобія.          Сьогодні, ідучи з університету, де я  навчаюсь, я зрозуміла, що час щось змінювати в житі і я вирішила почати зі своїх страхів, в мене їх небагато, але саме сьогодні, хочу розпрощатися з найбільшим з них. Я була впевнена, що в мене все вийде. Була впевнена до того моменту, поки не підійшла до дверей ліфту. І ось, я вже декілька хвилин стою перед ним, чекаючи тої самої миті.

  Коли вже в третє дверцята ліфта відчинилися і з нього вийшли люди, я роблю цей важливий крок і заходжу в ліфт. Натиснувши кнопку я сперлась на стінку, стараючись дихати на повні груди і повторюючи собі в голові, що все буде гаразд. Ось ліфт закриває свої двері, але хтось просуває руку між дверцятами. Це був дуже, на мою думку, привабливий хлопець. Він зайшов до ліфту спокійно та впевнено, ніби, люди навколо йому байдужі, ніби він їх не бачить. Хлопець натиснув кнопку, та став на проти мене підперши стіну. Ліфт рушив, чим злякав мене ще більше. Я стараюсь дихати спокійно та не піддаватися паніці, мимоволі кидаю погляди на хлопця.

 Він був високий, одягнений в чорні брюки та чорну сорочку, яка облягала його підкачене тіло, мав біле, неначе кольору попелу волосся. Лице не виражало ніяких емоцій, він був дуже спокійний та впевненим. Я його бачила вперше, хоча і живу в цьому будинку вже 4 роки. Хлопець, напевно, відчув, що я на нього дивлюсь, тому що повернув голову в мою сторону, мені було не зручно зустрічатися з ним поглядом, тому я відвела його.
"– Скоріше б доїхати" - подумала я, підводячи очі на стелю і тут ліфт затремтів, заскрипів і зупинився....
 Я піднімаю погляд на двері з надією, що вони зараз відчиняться, але нічого не відбувається і я розумію, що ми застрягли.
 Стараюсь не піддаватися паніці, але відчуваю, що вона от-от вирветься на волю. Підходжу до кнопок, які знаходяться біля дверей та починаю натискати на них, але всеодно нічого не відбувається. В мене починають трястися руки, розумію, що паніка бере своє. Боковим зором помічаю, що хлопець дивиться на мене і мені стає дуже не зручно.
– З тобою все добре? - запитав він спокійним голосом. Я повернула голову в його бік. Він стояв в тому самому місці, схрестивши руки на грудях.
– Все нормально. - відповідаю, але здається мої тремтячі руки мене видали, тому що він подивився на них і сказав:
– Не переживай, для цього ліфта це не в новинку, він скоро поїде.
Я сперлась на стінку вдихаючи повні груди повітря. Від паніки в мене починають набігати сльози на очі, але я стараюсь їх стримувати. –"Чому саме зараз цей ліфт вирішив застрягти?" - подумала я, та підняла очі на хлопця. Він був дуже спокійний, здається, його ця ситуація не лякає взагалі.

– Що з тобою? - він дивився на мене з цікавістю.

– В мене клаустрофобія... – не встигаючи подумати відповідаю йому. –"Чооорт, навіщо я це сказала??"
Хлопець усміхнувся.
– Тоді навіщо було заходити сюди, якщо ти боїшся?
– Щоб побороти цей страх. – Засовую руки в кишені свого темно-коричневого пальто. – Але краще б я і далі не заходила до цього клятого ліфту. Я вже сто разів пожаліла, що зайшла сюди...
Хлопець посміхнувся, сів на підлогу спершись на стіну. 
– Тобто, ти ніколи не їздила в ліфті? – сказав він дивлячись мені в очі.

– Ні, ні разу за все життя. – я сіла на підлогу на проти нього, підсунувши коліна до грудей. Мені ще було страшно, але розмова з ним мене трохи заспокоювала.
– Ні разу за все життя? Боже... тобі скільки взагалі?
– 19. А тобі?
Хлопець виглядає трохи здивованим.
– Мені 23... 
Сказав він відхиливши голову назад та прикрив очі.  Я нічого йому не відповіла, тому ми сиділи мовчки.
 Після декількох хвилин мовчання він все ж таки заговорив:

– І як тобі?
– Не зрозуміла, що саме?
– Ну в цілому ця ситуація, вперше бути в ліфті, вперше застрягнути...
– Радує тільки те, що я не одна. – Посміхаючись відповідаю. Він також посміхнувся.
– Ти занадто спокійний, тебе взагалі не тривожить, що ми тут застрягли?
– Ні, не тривожить. – сказав він не відкриваючи очей.
– Але... чому?
– Ну ... просто не боюсь бути закритим в ліфті – після цих слів він відкрив очі і додав посміхаючись. – Та й, застрягнути разом з  гарненькою дівчиною, не найгірша перспектива.
Я усміхнулася від його слів і зловила себе на думці, що хоч я його і не знаю, але я його зовсім не боюсь, надіюсь, на дарма.
– Ти посміхаєшся? Бачу, оцінила мій комплімент. Він пристально подивився на мене.

– Так, дякую. – стараюсь відповісти спокійно, не видаючи свого знеяковіння. "Ще один такий комплімент і я стану червона як помідор."
 Задумавшись, я почала  відкрито роздивлялася хлопця, не думаючи, що він може це помітити. Щось у його зовнішності було таке незвичне, але не могла зрозуміти, що саме. 

 І в саме в цей час, ліфт знову затремтів і поїхав вгору. Коли відчинилися двері, в мене, як кажуть "впав камінь з плеч" і я спокійно видихнула.

 Виходячи з ліфта я обернулась подивитися на хлопця і ми зустрілися поглядами. Я посміхнулася, а він сказав своїм спокійним голосом:
–  Дякую за компанію – після чого легенько усміхнувся.
 Я не встигла відповісти, бо двері ліфта зачинилися і він поїхав до гори, а я пішла до своєї квартири поглинувши у  думки:
"– Який сьогодні дивний день... І треба мені було заходити до цього клятого ліфту. Так хочу прийняти гарячу ванну. А ще цей хлопець,  такий спокійний та впевнений в собі... щось в ньому таки є." - Посміхнувшись своїм думкам я зайшла до квартири залишивши цей день по заду.