Глава 48. Січень. Час змін

Січень приніс із собою холод і тишу. Місто вкрилося снігом, дерева стояли білі, наче наречені. Я любила цей час - він здавався мені початком чогось нового. Чистого. Справжнього.

Після новорічного виступу моє життя змінилося. Я відчувала це кожною клітиною свого тіла. Я більше не була тією дівчиною, яка боялася всього на світі. Я була іншою. Сильнішою. Впевненішою.

Я прокидалася з усмішкою, ходила на пари, репетирувала з дівчатами, проводила час із Данилом. Усе було на своєму місці.

Одного ранку я прокинулася від повідомлення на телефоні. Це був Данило.

«Доброго ранку, сонце. Як спалося?»

Я усміхнулася. Він писав мені щоранку. Це стало нашою традицією.

«Доброго ранку. Спалося добре. А ти?» - відповіла я.

«Теж. Думав про тебе. Як завжди».

«І що ти думав?»

«Що я найщасливіша людина на світі. Бо ти зі мною».

Я відчула, як щоки загоряються.

«Ти завжди знаєш, що сказати», - написала я.

«Це тому що я говорю правду».

Я поклала телефон і підвелася з ліжка. У дзеркалі я побачила дівчину, яка змінилася. Вона більше не боялася. Вона більше не сумувала. Вона була щасливою.

***

Ми з Данилом були разом уже кілька тижнів. І з кожним днем я відчувала, як він стає мені ближчим. Він не тиснув на мене. Він не вимагав більшого, ніж я могла дати. Він просто був поруч.

Одного вечора ми сиділи в кав'ярні. Він тримав мене за руку й дивився на мене з такою ніжністю, що моє серце завмирало.

- Кріс, - сказав він. - Я хочу тебе дещо запитати.

- Що? - запитала я.

- Ти щаслива? - запитав він. - Зі мною?

Я замислилася. Я ніколи не думала про це. Я просто була. Але тепер, коли він запитав, я зрозуміла.

- Так, - сказала я. - Я щаслива.

- Справді? - він нахмурився, наче не вірив.

- Справді, - сказала я. - Ти не тиснеш на мене. Ти не вимагаєш більшого, ніж я можу дати. Ти просто... поруч. І це найкраще.

Він усміхнувся. Широко, щиро.

- Я радий, - сказав він. - Бо я теж щасливий.

Він нахилився й поцілував мене. Легко, ніжно.

Я відчула, як тепло розливається по всьому тілу.

***

Артем зателефонував мені через тиждень після Нового року.

- Кріс, - сказав він. - Я хочу запропонувати тобі дещо.

- Що? - запитала я.

- Я планую створити танцювальний проєкт, - сказав він. — Великий. Не просто кліп. Це буде шоу. З музикою, світлом, танцями. І я хочу, щоб ти була головною.

Я завмерла.

- Головною? - перепитала я.

- Так, - сказав він. - Ти - та, хто може це зробити. Я бачив, як ти танцюєш. Ти гориш. І я хочу, щоб цей вогонь побачили всі.

Я відчула, як у грудях розливається тепло.

- Я згодна, - сказала я. - Я зроблю це.

- Чудово, - сказав він. - Тоді починаємо.

Ми працювали кілька годин. Артем показував рухи, я повторювала, ми експериментували. Я відчувала, як моє тіло знову оживає.

- Ти неймовірна, - сказав Артем, коли ми закінчили. - Я не помилився в тобі.

- Дякую, - сказала я. - Ти не уявляєш, що це для мене значить.

- Я знаю, - сказав він. - І я хочу, щоб ти знала: я з тобою. До кінця.

Я усміхнулася. Уперше за довгий час я відчувала, що все буде добре.

***

Одного вечора я йшла додому й побачила його. Микита стояв біля мого під'їзду. Він виглядав втомленим, розгубленим.

- Кріс, - сказав він, побачивши мене.

- Микито, - сказала я. - Що ти тут робиш?

- Я хочу поговорити, - сказав він. - Востаннє.

Я замислилася. Я не хотіла знову переживати біль. Але щось у його очах змусило мене зупинитися.

- Добре, - сказала я. - Але тільки п'ять хвилин.

Ми сіли на лавку біля під'їзду. Він довго мовчав, дивлячись у землю.

- Я хочу вибачитися, - сказав він нарешті. - За все. За те, що не повірив тобі. За те, що обрав її. За те, що зник.

- Я знаю, - сказала я. - Ти вже вибачався.

- Я знаю, - сказав він. - Але я хочу, щоб ти знала: я не той, ким був. Я змінився.

- Я рада за тебе, - сказала я. - Але це не змінює того, що сталося.

- Я знаю, - сказав він. - І я не прошу тебе повернутися. Я просто хочу, щоб ти знала: я шкодую. Я буду шкодувати все життя.

- Я знаю, - сказала я. - І я сподіваюся, що ти знайдеш своє щастя.

- А ти? - запитав він. - Ти щаслива?

Я замислилася. А потім усміхнулася.

- Так, - сказала я. - Я щаслива.

Він подивився на мене. У його очах був біль.

- Це добре, - сказав він. - Це все, що я хотів почути.

Він підвівся й пішов. Я дивилася йому вслід, і відчувала, як щось усередині мене звільняється. Я більше не сумувала за ним. Я більше не хотіла його повернути.

Я була вільна.

***

Минув місяць. Січень змінився лютим. Я працювала з Артемом над новим проєктом, репетирувала з дівчатами, проводила час із Данилом.

Одного вечора ми сиділи в кав'ярні. Данило тримав мене за руку.

- Кріс, - сказав він. - Я хочу тобі дещо сказати.

- Що? - запитала я.

- Я кохаю тебе, - сказав він. - Я кохав тебе з першого дня. І я хочу бути з тобою. Завжди.

Я відчула, як сльози підступають до очей.

- Я теж тебе кохаю, - прошепотіла я.

Він поцілував мене. Легко, ніжно.

Я відчула, як тепло розливається по всьому тілу.

***

Я стояла біля вікна й дивилася на місто. За вікном світило сонце, птахи співали. Життя тривало.

Я знала, що попереду ще багато викликів. Я знала, що будуть і злети, і падіння. Але я також знала, що я сильна. Я пережила цькування. Я пережила зраду. Я пережила втрату. І я все ще стояла.

Я підвелася, підійшла до дзеркала й подивилася на своє відображення.

- Ти сильна, - сказала я собі. - Ти - зірка. І ніхто не може забрати в тебе цього.

Я вдягла спортивний костюм і пішла до спортзалу. Я ввімкнула музику й почала танцювати. Моє тіло рухалося в ритмі, моя душа співала. Я відчувала, як біль поступово відступає.

Я знала, що попереду ще багато викликів. Але я була готова. Я була сильна. Я була не сама.