Глава 29. Свято та зрада

Після конкурсу ми вирішили відсвяткувати перемогу. Олена знайшла невеликий ресторан неподалік - затишне місце з дерев'яними столами, теплим світлом і смачною польською кухнею. Ми замовили піцу, картоплю фрі, коктейлі й сиділи, сміялися, обговорювали виступ.

- Я не можу повірити, що ми перемогли! - вигукнула Іра. - Це найкращий день у моєму житті!

- У моєму теж, - додала Катя.

Юля підняла келих.

- За нас! - сказала вона. - За команду! За родину!

- За нас! - повторили ми хором.

Ми чокнулися. Я відчувала, як щастя переповнює мене. Усі мої страхи, усі мої тривоги зникли. Я була зі своїми друзями. Я була щасливою.

Я подивилася на Микиту. Він сидів поруч, тримаючи мою руку, і посміхався.

- Ти неймовірна, - сказав він. - Я пишаюся тобою.

- Дякую, - відповіла я. - Без тебе я б не змогла.

- Ти б змогла, - сказав він. - Ти сильна.

Ми поцілувалися. Я відчула, як тепло розливається по всьому тілу.

Але через кілька хвилин я помітила, що Микита зник. Його не було за столом. Я озирнулася - він не стояв біля бару, не розмовляв з офіціантами. Його просто не було.

- Де Микита? - запитала я.

- Не знаю, - знизала плечима Олена. - Може, вийшов подзвонити.

Я набрала його номер. Абонент недоступний. Я відчула, як тривога закрадається в моє серце.

***

Минула година. Микита не повертався. Я набрала його номер знову й знову, але марно.

- Кріс, - сказала Юля. - Можливо, він просто пішов прогулятися. Варшава красива, а він любить фотографувати.

- Але він не попередив, - сказала я. - Він ніколи не робить так.

- Можливо, щось сталося, - сказала Катя. - Ми можемо пошукати його.

Я відчувала, як паніка наростає. Щось було не так. Я знала це.

Я вийшла на вулицю й озирнулася. Варшава вечірня була красивою - вогні, люди, музика. Але я не бачила Микити.

Я вже хотіла повернутися до ресторану, коли мій телефон завібрував. Я глянула на екран - і завмерла.

Таня надіслала мені повідомлення. Я відкрила його.

Фото. Микита сидів у барі, тримаючи в руці келих. Поруч із ним сиділа Таня. Вона всміхалася, притулившись до нього. Селфі.

Під фото був текст:

«Дякую, що позичила мені свого хлопця. Він такий турботливий. Я почуваюся в безпеці».

Я відчула, як земля йде з-під ніг. Моє серце зупинилося на мить. А потім забилося з шаленою швидкістю.

Він пішов до неї. Він покинув нас. Він покинув мене.