Глава 27. Останні приготування

Я прокинулася рано-вранці. Сонце вже світило, заливаючи кімнату теплим світлом. Я підійшла до вікна й подивилася на Варшаву. Вона прокидалася. Люди поспішали на роботу, автівки їздили вулицями, птахи співали.

- Сьогодні великий день, - сказала я собі. - Ти готова.

Я вдягла свій улюблений спортивний костюм, заплела волосся в тугий хвіст і вийшла з номера. У коридорі я зустріла Олену.

- Доброго ранку, - сказала вона. - Як ти?

- Краще, - відповіла я. - Я готова.

- Ось це настрій, - вона посміхнулася. - Сніданок через пів години. А потім - конкурс.

- Я готова, - повторила я.

Ми спустилися в ресторан. Усі вже були там. Юля, Катя, Іра - усі посміхалися, хоча я бачила, що вони теж хвилюються.

- Кріс, - сказала Іра. - Сідай до нас.

Я сіла. Ми снідали, обговорювали план на день. Я відчувала, як підтримка команди дає мені сили.

- Дівчата, - сказала Олена. - Сьогодні ми покажемо всім, що ми — найкращі. Ми працювали над цим довго. Ми готові.

- Ми готові! - вигукнули ми хором.

Ми підняли чашки й чокнулися.

- За нас! - сказала Олена.

- За нас! - повторили ми.

Я відчула, як упевненість зростає. Я була готова.

***

Ми вийшли з готелю. На вулиці було тепло, сонце світило яскраво. Ми йшли до концертного залу, і я дивилася на вулиці Варшави, намагаючись запам'ятати кожну мить.

- Ти хвилюєшся? - запитала Юля, йдучи поруч.

- Так, - зізналася я. - Але це приємне хвилювання.

- Це нормально, - сказала вона. - Якщо ти не хвилюєшся, значить, тобі байдуже. А тобі не байдуже.

Я усміхнулася. Вона була права.

Ми підійшли до концертного залу. Він був величезним, красивим. Я відчула, як хвилювання зростає.

- Ми готові, - сказала я собі. - Ми готові до всього.