Глава 21. Підготовка до Варшави. Нові емоції

Я прокинулася з відчуттям, що щось змінилося. Не просто змінилося - перевернулося з ніг на голову. Я лежала в ліжку, дивилася в стелю й усміхалася. Артем запропонував мені стати його партнеркою. Ми їдемо до Варшави. Таня більше не загрожує. Усе складалося ідеально.

Я підвелася, підійшла до дзеркала й подивилася на своє відображення. Там стояла дівчина, яка змінилася. Не та, яка боялася всього на світі. А та, яка могла загорітися. Та, яка вже горіла.

- Сьогодні буде важкий день, - сказала я собі. - Але ти впораєшся. Ти завжди впораєшся.

Я вдягла спортивний костюм, заплела волосся в тугий хвіст і спустилася на кухню. Мама вже була там, із чашкою кави в руках.

- Крісонько, - сказала вона. - Ти сяєш.

- Я відчуваю це, мамо, - відповіла я. - Сьогодні починається новий етап.

- Я знаю, - вона посміхнулася. - Я пишаюся тобою.

Я взяла каву, бутерброд і вибігла з дому. На вулиці мене чекала Настя. Вона стояла з двома чашками кави, у яскравому жовтому плащі, і посміхалася.

- Доброго ранку, зірко! - вигукнула вона. - Готова до нових звершень?

- Завжди готова, - відповіла я.

Ми обійнялися й пішли до університету.

***

У спортзалі вже зібралася команда. Олена стояла в центрі з планшетом, Юля розминалася біля дзеркала, Катя та Іра обговорювали костюми. Усі були збуджені.

- Дівчата! - сказала Олена, коли ми зайшли. - Сьогодні починаємо підготовку до Варшави. У нас є два тижні. Ми маємо підготувати програму, яка вразить журі.

- Яка програма? - запитала Катя.

- Ми з Артемом обговорили це, - сказала Олена. - Ми поєднаємо класичні спортивні танці з сучасними елементами. Буде багато акробатики, багато емоцій. Це буде шоу.

Я відчула, як у грудях забилося серце. Акробатика. Емоції. Шоу. Це було те, що я любила.

- Кріс, - сказала Олена, дивлячись на мене. - Ти будеш центральною. Ти вже працювала з Артемом, ти знаєш його стиль. Тому я покладаюся на тебе.

Я кивнула. Я була готова.

Ми почали репетицію. Музика заграла, і ми почали рухатися. Я відчувала, як моє тіло пам'ятає кожен рух. Я додавала нові елементи, імпровізувала, експериментувала.

- Чудово! - крикнула Олена. - Ще раз!

Ми повторювали знову й знову. Піт стікав по обличчю, м'язи боліли, але я не зупинялася.

***

Після обіду ми почали працювати над акробатичними елементами. Олена принесла мати, і ми почали вчити сальто, перекиди, підйоми.

- Кріс, ти перша, - сказала Олена.

Я підійшла до мату. Моє серце калатало. Я ніколи не робила сальто на репетиції.

- Я боюся, - зізналася я.

- Це нормально, - сказала Олена. - Якщо ти не боїшся, значить, тобі байдуже. А тобі не байдуже.

Я глибоко вдихнула. Розбігся. Відштовхнулася. І перевернулася в повітрі.

Я приземлилася на ноги. Не ідеально, але вдало.

- Так! - вигукнула Олена. - Ти зробила це!

Я відчула, як ендорфіни заповнюють моє тіло. Я зробила це. Я перемогла свій страх.

Юля підійшла до мене.

- Кріс, - сказала вона. - Ти молодець. Я не очікувала, що ти зможеш.

- Я теж, - засміялася я.

Ми обійнялися. Уперше за весь час я відчула, що ми справді подруги.

***

Увечері, коли всі розійшлися, я залишилася в спортзалі. Я хотіла попрацювати над своїм соло.

Я ввімкнула музику - ту саму, яку переробив Микита. І почала танцювати.

Я не помітила, як він зайшов. Я відчула його присутність, коли музика затихла.

- Ти неймовірна, - сказав він.

Я обернулася. Він стояв у дверях, тримаючи в руках дві чашки кави.

- Я не чула, як ти зайшов, - сказала я.

- Ти була занадто захоплена танцем, - він усміхнувся. - Я не хотів заважати.

Він підійшов до мене й подав каву.

- Ти втомилася? - запитав він.

- Так, - зізналася я. - Але це приємна втома.

- Ти готова до Варшави? - запитав він.

- Я готова, - відповіла я. - Але я хвилююся.

- Це нормально, - сказав він. - Якщо ти не хвилюєшся, значить, тобі байдуже.

- Ти цитуєш Олену, - засміялася я.

- Вона мудра дівчина, - він усміхнувся.

Ми сиділи на підлозі, притулившись одне до одного, і пили каву. Я відчувала, як тепло його тіла передається мені.

- Микито, - сказала я. - Дякую тобі. За те, що ти завжди поруч.

- Я завжди буду поруч, - сказав він. - Я обіцяю.

Він поцілував мене. Легко, ніжно, з любов'ю.

Я відчула, як усередині мене розцвітає щастя.

***

Наступного дня я зустрілася з Артемом у студії. Він уже чекав на мене, з ноутбуком і купою паперів.

- Кріс, - сказав він. - Я думав над нашим проєктом. Я хочу, щоб ми поєднали класичну латину з сучасними елементами хіп-хопу.

- Це цікаво, - сказала я.

- Я хочу, щоб це було не просто шоу, а історія. Історія про дівчину, яка йде до своєї мрії.

Я відчула, як його слова запалюють мене.

- Я згодна, - сказала я. - Давай спробуємо.

Ми почали працювати. Артем показував рухи, я повторювала. Ми експериментували, додавали нові елементи, змінювали ритм.

- Чудово! - сказав Артем. - Ти схоплюєш усе на льоту.

- Я люблю вчитися новому, - відповіла я.

- Ти особлива, Кріс, - сказав він. - Я не помилився в тобі.

Я почервоніла. Його слова надихали мене.

***

Ми повернулися до спортзалу. Команда вже чекала на нас. Олена, Юля, Катя, Іра - усі були готові до роботи.

- Дівчата, - сказала Олена. - Ми сьогодні будемо відпрацьовувати фінальну частину. Це буде кульмінація нашого виступу.

Ми почали репетицію. Я відчувала, як ми стаємо єдиним цілим. Наші рухи були синхронними, наші серця билися в одному ритмі.

- Так! - крикнула Олена. - Це те, що нам потрібно!

Юля підійшла до мене.

- Кріс, - сказала вона. - Я хочу сказати тобі дещо.

- Що? - запитала я.

- Я рада, що ти в команді. Ти зробила нас сильнішими.

Я відчула, як сльози підступають до очей.

- Дякую, Юлю, - сказала я.

Ми обійнялися. Усі разом. Ми були командою. Ми були родиною.