Глава 17. Новий ритм

Я прокинулася від сонячних променів, які пробивалися крізь штори, створюючи на стелі золотисті візерунки. Моє тіло боліло - м'язи гули, ноги тремтіли, у спині відчувалася приємна втома після вчорашнього навантаження. Але я посміхалася. Я пам'ятала все. Сцену, світло, оплески, крики захопленого залу. І Микиту. Його очі, які світилися гордістю. Його руки, які обіймали мене. Його голос, який шепотів: «Я люблю тебе».

Я перевернулася на бік і подивилася у вікно. За ним було яскраве весняне небо - блакитне, чисте, без жодної хмаринки. Птахи співали свої ранкові пісні, вітер гойдав гілки дерев. Усе навколо здавалося таким живим, таким радісним. Наче сама природа святкувала разом зі мною.

Я потяглася до телефону, який лежав на тумбочці. Екран світився десятками повідомлень. Настя скинула купу фото з учорашнього вечора - ми сміялися, танцювали, обіймалися. Одне фото було особливим: я танцюю з татом, а він тримає мене за руку й дивиться на мене з такою гордістю, що в мене знову защеміло в грудях.

Я гортала фото й усміхалася. Кожне з них нагадувало мені, що вчорашній вечір був найкращим у моєму житті.

Олена написала в загальному чаті:

«Доброго ранку, мої зірочки! Сподіваюся, ви добре виспалися, бо в нас є новини. Зустрічаємося в університеті о 12:00. Не запізнюйтеся!»

Я усміхнулася. Новини. Це звучало інтригуюче.

Я підвелася з ліжка, відчуваючи, як м'язи протестують проти руху. Але я не звертала на це уваги. Я підійшла до дзеркала й подивилася на своє відображення. Там стояла дівчина, яка змінилася. Не та, яка боялася всього на світі. А та, яка могла загорітися. Та, яка вже горіла.

Я вдягла улюблений светр, зробила легкий макіяж і спустилася на кухню.

Мама вже була там. Вона приготувала сніданок - омлет, кава, свіжі круасани, які пахли так апетитно, що в мене заурчало в животі. Вона обернулася, коли я зайшла, і її очі засяяли.

- Крісонько, - сказала вона, обіймаючи мене. - Ти виглядаєш щасливою.

- Я щаслива, мамо, - відповіла я, сідаючи за стіл.

- Тато вже пішов на роботу, - сказала вона, ставлячи переді мною чашку кави. - Але він просив передати тобі, що він пишається тобою. І що він буде на всіх твоїх виступах. Навіть якщо доведеться брати відпустку.

Я відчула, як у грудях розливається тепло. Мій тато, який колись казав, що танці - це несерйозно, тепер був моїм найвідданішим фанатом.

- Передай йому, що я люблю його, - сказала я.

- Я передам, - вона посміхнулася й сіла навпроти мене. - А тепер їж. Ти заслужила відпочинок. І розкажи мені все. Я хочу знати кожну деталь.

Я почала розповідати. Про сцену, про світло, про те, як я імпровізувала, коли Таня кинула кульку. Мама слухала, затамувавши подих, а коли я закінчила, вона витерла сльози.

- Ти моя героїня, - сказала вона. - Я так пишаюся тобою.

- Дякую, мамо, - я взяла її за руку. - Без тебе я б не змогла.

- Ти сама це зробила, - сказала вона. - Ми просто були поруч.

Ми сиділи, тримаючись за руки, і я відчувала, як любов огортає мене. Цей день обіцяв бути особливим.

***

Я прийшла до університету з таким відчуттям, ніби я літаю. Кожен мій крок був легким, кожен погляд - усміхненим. Люди навколо здавалися мені добрішими, світ - яскравішим, життя - прекраснішим.

Настя чекала мене біля входу. Вона стояла з двома чашками кави в руках і посміхалася, як сонце.

- Кріс! - вона обійняла мене однією рукою, другою тримаючи каву. - Ти виглядаєш неймовірно! Як ти почуваєшся?

- Як переможниця, - відповіла я. - А ти?

- Як подруга переможниці! - засміялася вона. - Я всю ніч не спала, переглядала наші фото. Ти бачила, яка я гарна на них?

- Ти завжди гарна, - сказала я.

- Лестощі тобі допоможуть, - вона підморгнула. - Ходімо, Олена вже чекає. Вона таємнича, як шпигунка. Каже, що в нас «дуже важливі новини». Я аж помираю від цікавості.

Ми пішли до аудиторії, де зазвичай збиралася команда. По дорозі Настя розповідала про вчорашній вечір із новими знайомими - Андрієм та Денисом.

- Андрій дуже милий, - сказала вона. - Він навіть запросив мене на каву. Денис теж класний, але він більше про музику. Ми домовилися, що він зіграє для нас на одній із репетицій.

- Ого, - я підняла брову. - У тебе нові друзі?

- Не тільки в тебе, - вона посміхнулася.

Ми зайшли до аудиторії. Олена вже стояла біля дошки, тримаючи в руках планшет. Поруч сиділи Юля, Катя та Іра. Обличчя в них були збудженими.

- Дівчата, - сказала Олена, коли ми сіли. - У мене новини. І вони неймовірні.

Вона зробила паузу, насолоджуючись нашою увагою.

- Нас запросили на міжнародний конкурс. Він відбудеться через два місяці. У Варшаві.

Я завмерла. Варшава. Міжнародний конкурс. Моє серце забилося швидше.

- Що?! - вигукнула Іра. - Ми поїдемо до Польщі?

- Так, - посміхнулася Олена. - Але це не все.

Вона знову зробила паузу.

- Нас також запросили знятися в кліпі. Відомого українського співака. Він побачив наш виступ у клубі й хоче, щоб ми танцювали в його новому відео. Його звуть Артем. Ви чули про нього?

Я відчула, як у грудях забилося серце. Артем - один із найпопулярніших співаків України. Його кліпи збирають мільйони переглядів.

- Це неймовірно! - вигукнула Катя.

- Але це ще не все, - сказала Олена, дивлячись прямо на мене. - Кріс, Артем обрав тебе. Ти будеш головною танцівницею в його кліпі. Він сказав, що ти - вогонь, і що він хоче саме тебе.

Я не могла повірити. Я? Головна танцівниця в кліпі відомого співака?

- Я... я не знаю, що сказати, - прошепотіла я.

- Скажи «так», - підказала Настя.

- Так, - сказала я, і мої губи розтягнулися в усмішці.

Олена плеснула в долоні.

- Чудово! Тоді починаємо підготовку. Зйомки кліпу через два тижні. Конкурс у Варшаві через два місяці. У нас багато роботи. Але я знаю, що ми впораємося.

Юля підійшла до мене й поклала руку на плече.

- Вітаю, Кріс, - сказала вона. - Ти заслуговуєш на це.