Глава 15. Святкування. Танці до ранку

Коли ми повернулися до клубу, там уже грала музика. Не та, під яку ми виступали, а щось ритмічне, сучасне, таке, що змушувало ноги рухатися самі. Зал наповнився людьми - глядачі залишилися, друзі прийшли підтримати нас, персонал клубу теж танцював.

Я стояла на порозі й дивилася на цей вир емоцій. Кольорові промені світла ковзали по обличчях, диско-шар переливався всіма кольорами веселки, а в повітрі літали іскри радості.

- Кріс! - почула я голос Насті. Вона бігла до мене з розпростертими обіймами. - Ти тут! Я думала, ти втекла!

- Я просто трохи... охолола, - сказала я.

- Охолола? - вона витріщилася на мене. - Кріс, ти щойно видала найкращий виступ у своєму житті! Як можна охолонути? Танцюй!

Вона схопила мене за руку й потягла в центр залу. Я спробувала опиратися, але вона була нестримною.

- Настю, я втомилася! - засміялася я.

- Утома - це вигадка! - вигукнула вона. - Сьогодні ми святкуємо! Ти - зірка! Я - найкраща подруга! Ми - команда!

Вона почала танцювати, і я не змогла встояти. Мої ноги самі почали рухатися в такт музиці. Я відчула, як втома поступово відступає, як енергія залу наповнює мене.

Ми танцювали разом. Настя крутилася навколо мене, сміялася, кричала щось, чого я не чула за музикою. Але я бачила її усмішку. І це робило мене щасливою.

Решта вечора пройшла в танцях. Ми святкували наш успіх. Я танцювала з Микитою, з дівчатами, з Настею.

- Ти була неймовірною! - кричала Настя, кружляючи мене. - Я пишаюся тобою!

- Дякую, - сміялася я. - Ти теж була чудовою! Ти кричала так голосно, що я чула тебе на сцені!

- Я обіцяла! - вона підморгнула.

Ми танцювали під ритмічну музику. Я відчувала, як моє тіло рухається в такт, як моя душа співає. Я була щасливою.

Ми танцювали, і я відчувала, як усі проблеми зникають. Я забула про Таню, про кульку, про біль. Я просто танцювала. Я була вільною.

До нас приєдналися дівчата. Олена, Юля, Катя, Іра - усі були тут. Вони оточили мене, і ми почали танцювати разом.

- Кріс! - крикнула Олена. - Ти сьогодні - головна зірка!

- Я просто робила свою роботу! - засміялася я.

- Твоя робота - це магія! - сказала Іра.

Ми кружляли, сміялися, кричали. Я відчувала, як ми стаємо єдиним цілим.

Юля підійшла до мене й поклала руку на плече.

- Кріс, - сказала вона. - Я хочу сказати тобі дещо.

Я напружилася. Я не знала, чого очікувати.

- Я була не права, - сказала вона. - Я думала, що ти просто новачок, який прийшов зайняти моє місце. Але ти - справжня. Ти - частина команди. І я рада, що ти з нами.

Я відчула, як сльози підступають до очей.

- Дякую, Юлю, - сказала я. - Це багато для мене значить.

- Не плач, - вона засміялася. - А то я теж почну.

Ми обійнялися. Уперше за весь час я відчула, що ми справді одна команда.

- Ну що, - сказала Олена. - Влаштуємо справжню вечірку?

- Так! - вигукнули ми хором.

Настя знову схопила мене за руку й потягла в центр залу.

- Тепер танцюємо тільки ми! - вигукнула вона. - Дівчата, дайте нам простір!

Олена засміялася й жестом показала іншим відійти.

Ми залишилися вдвох. Настя почала витанцьовувати щось неймовірне - суміш хіп-хопу, латини й чогось, що нагадувало танець маленьких пінгвінів.

- Що це за рухи? - засміялася я.

- Це новий тренд! - серйозно сказала вона. - «Настя-стайл»!

- Ніколи не чула про такий!

- Бо я щойно його вигадала! - вона підморгнула.

Я спробувала повторити її рухи. У мене вийшло кумедно, і ми обидві впали від сміху.

- Ти жахливо танцюєш! - вигукнула Настя. - Як ти взагалі виступала?

- Я танцюю тільки коли це потрібно! - відповіла я. - А коли я просто веселюся, я дозволяю собі бути незграбною!

- Це найкращий підхід! - вона обійняла мене. - Ти - моя найкраща подруга, і я тебе люблю!

- Я тебе теж люблю, Настю, - сказала я.

Ми обійнялися. Я відчувала, як її підтримка наповнює мене силою.

Музика змінилася. Заграла повільна мелодія - та сама, яку переробив Микита. Та, під яку ми танцювали в спортзалі.

Я завмерла. Моє серце забилося швидше.

Я обернулася й побачила його. Він стояв біля апаратури, тримаючи в руці телефон. Він знову ввімкнув цю музику. Для мене.

Микита підійшов до мене й простягнув руку.

- Можна запросити вас на танець, пані?

- Можна, - усміхнулася я.

Ми танцювали повільний танець.

Він узяв мене за руку, і ми вийшли в центр залу. Люди розступилися, даючи нам простір. Я відчула на собі погляди, але мені було все одно. Я бачила тільки його.

Він поклав одну руку на мою талію, іншу взяв мою долоню. Я поклала руку йому на плече. Ми почали танцювати повільний танець.

- Я думав, ти пішла, - сказав він.

- Я хотіла, - зізналася я. - Але не змогла.

- Чому?

- Тому що тут ти, - сказала я. - І тому що я люблю тебе.

Він завмер на мить. Потім його обличчя осяяла посмішка.

- Я люблю тебе, Кріс, - сказав він. - І ніколи не дозволю нікому зробити тобі боляче.

- Таня...

- Я поговорив з нею, - сказав він. - Я сказав, що ми не можемо більше спілкуватися. Що я обрав тебе.

Я відчула, як у грудях розливається тепло.

- Ти зробив це? - запитала я.

- Я зробив це, - відповів він. - Для тебе. Для нас.

Я притиснулася до нього, поклала голову на плече й заплющила очі. Музика огортала нас, світло ковзало по наших обличчях, і в цей момент світ навколо нас перестав існувати.

- Я хочу, щоб це тривало вічно, - прошепотіла я.

- Воно буде тривати вічно, - сказав він. - Я обіцяю.

Він поцілував мене. Легко, ніжно, з любов'ю.

Я відчула, як усередині мене щось розцвітає. Як тепло розливається по всьому тілу. Як я стаю щасливою.

Коли музика затихла, зал вибухнув оплесками. Я відкрила очі й побачила сотні облич, які посміхалися нам.

- Ого, - прошепотіла я. - Усі бачили.

- Нехай бачать, - сказав Микита. - Я хочу, щоб усі знали: ти - моя дівчина.