Глава 12. Соло Кріс. Момент істини

Зал аплодував, кричав, свистів. Але я чула лише своє серце.

Настав мій вихід.

Олена підійшла до мене.

- Кріс, - сказала вона. - Твій вихід. Ти готова?

- Готова, - відповіла я.

Олена жестом показала, що я виходжу в центр. Інші дівчата відступили назад. Я залишилася одна на сцені.

Світло стало яскравішим. Я відчула, як воно огортає мене, наче кокон. Воно було теплим, живим, наче хтось обіймав мене. Я відчула підлогу під ногами - тверду, дерев'яну, знайому. Вона була моєю подругою.

Я підняла очі вгору й побачила диско-шар, який переливався всіма кольорами веселки.

Я згадала всі тренування, всі безсонні ночі, всі сльози й сміх. 

Я згадала себе. Ту маленьку дівчинку, яка колись танцювала перед дзеркалом у своїй кімнаті. Яка мріяла про сцену. Яка ніколи не здавалася.

А тепер я стояла на сцені перед сотнями людей. Я зробила це. Я дійшла.

Я відкрила очі. І побачила їх. Сотні облич, які дивилися на мене. Сотні очей, повних очікування. Я побачила Настю - вона тримала руки в замок і молилася, щоб я не впала. Я побачила тата - він стояв, випроставшись, і витирав сльози. Так, мій тато плакав. Я ніколи не бачила його таким.

Я побачила Микиту. Він стояв біля апаратури, і його очі світилися. Він вірив у мене. Він завжди вірив.

І я побачила Таню. Вона сиділа в першому ряду, схрестивши руки на грудях. Її обличчя було холодним, але я бачила страх у її очах. Вона боялася, що я впораюся. І це додавало мені сил.

Я підняла руки вгору. Зал затих. Навіть повітря, здавалося, перестало рухатися.

- Я готова, - прошепотіла я.

А потім заграла моя мелодія. Та, яку переробив Микита. Я відчула, як усередині мене щось спалахнуло.

Я почала танцювати.

Моє тіло рухалося під ритм, який я знала напам'ять. Я робила оберти, стрибки, рухи руками й стегнами. Я була вогнем, я була вітром, я була свободою.

Я відчувала, як люди дивляться на мене. Я чула оплески, свист, крики. І це додавало мені сил.

Перші акорди були тихими, ніжними. Вони нагадували подих вітру, шепіт листя. Я почала рухатися повільно, плавно, ніби прокидалася від довгого сну.

Мої руки піднялися вгору, наче я хотіла доторкнутися до неба. Моє тіло вигнулося назад, і я відчула, як хребет розтягується, як м'язи напружуються. Я зробила крок уперед, потім ще один. Мої стегна почали виписувати вісімки, мої плечі - м'які хвилі.

Я відчувала, як музика проходить крізь мене. Вона була в моїй крові, в моїх кістках, у кожному подиху. Я не думала про рухи - вони народжувалися самі, зсередини.

Я подивилася в зал. Люди завмерли. Вони дивилися на мене, затамувавши подих. Я бачила їхні очі - вони були повні емоцій.

Я зробила оберт. Повільно, граційно. Моя спідниця розлетілася віялом, волосся майоріло в повітрі. Я відчула, як вітер сцени торкається мого обличчя.

Музика прискорилася. І я піддалася ритму.

Барабани вдарили. Баси наповнили зал. Я відчула, як енергія вдарила в мене, наче електричний струм.

Мої ноги почали вибивати швидкі кроки. Я робила бачату - швидку, пристрасну, з різкими поворотами стегон. Мої руки літали в повітрі, моє тіло вигиналося, мої стегна рухалися так, ніби я танцювала не для них, а для себе.

Я чула крики залу. Люди плескали, свистіли, піднімали руки вгору. Я відчувала їхню енергію, вона передавалася мені, наповнювала мене силою.

Я зробила серію обертів - швидких, точних. Мої очі були сфокусовані на одній точці, як мене вчили. Я не відчувала запаморочення. Я відчувала свободу.

Я впала на одне коліно, потім різко піднялася. Мої руки зробили хвилю, моє тіло прогнулося назад. Я відчула, як м'язи напружуються, як піт стікає по обличчю. Але я не зупинялася. Я танцювала.

Я подивилася на Микиту. Він стояв біля апаратури, і його очі сяяли. Він посміхався. Він пишався мною.

Я подивилася на тата. Він тримав телефон, але не знімав. Він просто дивився на мене. І я бачила, як сльози течуть по його щоках.

Я подивилася на Настю. Вона кричала щось, але я не чула за музикою. Але я бачила її усмішку.

Я подивилася на Таню. Вона сиділа нерухомо. Її обличчя було блідим. Вона не очікувала, що я буду такою.

Я продовжувала танцювати. Я була вогнем. Я була вітром. Я була свободою.

Музика знову сповільнилася. Я перейшла до плавних рухів. Мої руки ковзали в повітрі, ніби я малювала невидимі картини. Мої стегна рухалися м'яко, хвилеподібно.

Я заплющила очі. Я уявила, що я - одна на всьому світі. Тільки я, музика та нескінченний простір.

Я згадала своє дитинство. Як я танцювала перед дзеркалом у своїй кімнаті. Як мама вчила мене першим рухам. Як я мріяла про сцену.

Я згадала свої страхи. Як я боялася, що в мене нічого не вийде. Як я боялася, що я недостатньо хороша. Як я боялася, що мене не приймуть.

Але я подолала ці страхи. Я стояла на сцені. Я танцювала. Я була щаслива.

Я зробила повільний оберт. Мої руки піднялися вгору, наче я хотіла обійняти небо. Моє тіло вигнулося назад, і я відчула, як хребет розтягується.

Я відкрила очі. Зал завмер. Люди дивилися на мене, затамувавши подих. Я бачила, як деякі з них витирають сльози.

Я відчула, як сльози підступають до моїх очей. Але я не плакала. Я посміхалася. Я була щаслива.

Музика знову прискорилася. Я знала, що наближається найскладніша частина мого соло - серія з п'яти обертів на одній нозі з переходом у шпагат.

Я зробила глибокий вдих. Я відчула, як м'язи напружуються. Я відчула, як серце калатає в грудях.

Я почала. Перший оберт - я відштовхнулася ногою й закрутилася. Другий - я зберегла рівновагу. Третій - я відчула, як світ навколо мене розмивається. Четвертий - я відчула, як моє тіло стає легким. П'ятий - я зупинилася й різко опустилася в шпагат.

Зал вибухнув оплесками. Я чула крики, свист, аплодисменти. Я відчула, як енергія залу наповнює мене.

Я піднялася зі шпагату. Мої ноги тремтіли, але я трималася. Я продовжувала танцювати.

Я зробила серію стрибків - високих, легких. Я відчувала, як моє тіло літає в повітрі. Я відчувала, як я - птах. Я - вільна.