Глава 10. Клуб «Пульс». Перше знайомство

Клуб «Пульс» знаходився в центрі міста. Я бачила його раніше - велика вивіска, яка світилася різними кольорами, важкі двері, які вели в інший світ. Але сьогодні я вперше заходила всередину.

Коли я штовхнула двері, мене огорнула атмосфера. Темрява, яку розривали промені кольорового світла. Величезна сцена, на якій уже стояли колонки та апаратура. Запах дерева, металу й чогось святкового.

Я завмерла на порозі, розглядаючи все навколо.

- Ого, - видихнула Настя. - Це місце неймовірне.

- Так, - погодилася я. - Як у кіно.

- Кріс! - пролунав голос Олени. Вона стояла біля сцени, тримаючи в руках планшет. - Ходи швидше! У нас репетиція за двадцять хвилин.

Я підійшла до неї. Вона виглядала втомленою, але щасливою. Її руде волосся було зібране в пучок, на ній був спортивний костюм.

- Як ти? - запитала вона.

- Хвилююся, - чесно відповіла я. - Але це нормально.

- Це більше ніж нормально, - вона посміхнулася. - Якщо ти не хвилюєшся, значить, тобі байдуже. А тобі не байдуже. Я бачу.

Ми обійнялися. Я відчула її підтримку. Вона була моїм капітаном, моїм лідером. І я вірила їй.

Я озирнулася. Зал був величезним. Навколо сцени були столики з червоними скатертинами, а над ними - кулясті світильники, які створювали м'яке світло. Барна стійка світилася неоном. А в центрі, над сценою, висів величезний диско-шар, який переливався всіма кольорами веселки.

Я відчула, як у грудях розливається тепло. Це місце було створене для магії.

- Олено, - сказала я. - Це неймовірно. Я ніколи не була в таких клубах.

- А ти звикай, - вона підморгнула. - У нас таких виступів буде багато.

І раптом я побачила його. Микита стояв біля апаратури, щось налаштовуючи. Він був у чорній футболці, зі своїми улюбленими навушниками на шиї. Коли він побачив мене, його обличчя осяяла така щира посмішка, що моє серце зупинилося на секунду.

- Кріс, - сказав він, підходячи до мене. - Ти виглядаєш неймовірно.

- Дякую, - я почервоніла. - Ти теж.

- Як ти? - запитав він, беручи мене за руку. - Хвилюєшся?

- Трохи, - зізналася я. - Але я готова.

- Ти більше ніж готова, - сказав він, дивлячись мені в очі. - Ти народжена для цього.

Він стиснув мою руку, і я відчула, як його впевненість передається мені.

- Микито, - сказала я. - Дякую тобі. За музику, за підтримку, за все.

- Не дякуй, - він усміхнувся. - Я роблю це з радістю.

- Ходімо, діти закохані, - пожартувала Олена. - У нас репетиція.

Ми засміялися й пішли до сцени.

***

Репетиція була напруженою. Ми відпрацьовували кожен рух, кожен перехід. Олена була безкомпромісною - якщо щось було не ідеально, ми повторювали знову й знову.

- Кріс, - сказала вона. - У твоєму соло є один момент. Ти робиш оберт, а потім опускаєшся на коліно. Це має бути різкіше. Ти зараз - вогонь. Покажи це.

Я спробувала ще раз. Я вклала в рух усю свою емоцію, усю свою пристрасть. Я опустилася на коліно так різко, що відчула біль, але це був приємний біль.

- Так! - вигукнула Олена. - Ось це! Запам'ятай цей момент.

Я кивнула, важко дихаючи.

Микита стояв біля апаратури й спостерігав за мною. Коли наші погляди зустрілися, він підняв великий палець.

Я усміхнулася.

Юля та Катя працювали окремо. Вони відточували свої рухи, і я бачила, що вони стараються. Можливо, вперше за весь час вони не дивилися на мене з ненавистю.

- Кріс, - сказала Юля, підходячи до мене після репетиції. - Я хочу сказати тобі дещо.

Я напружилася. Я не знала, чого очікувати.

- Ти добре танцюєш, - сказала вона. - Я визнаю це. І я... я перепрошую за те, що було раніше. Я була не права.

Я витріщилася на неї. Я не очікувала цього.

- Дякую, Юлю, - сказала я. - Це багато для мене значить.

- Але не думай, що я буду твоєю найкращою подругою, - додала вона з легкою усмішкою. - Просто... ми одна команда. І сьогодні ми маємо бути разом.

- Я згодна, - відповіла я.

Ми обмінялися поглядами, і я відчула, що між нами встановилося щось нове. Щось схоже на повагу.

Іра підбігла до мене й обійняла.

- Ти чула? Юля вибачилася! - прошепотіла вона. - Це диво!

- Я знаю, - засміялася я. - Можливо, сьогодні справді особливий день.

***

За годину до виступу клуб почав наповнюватися людьми. Я стояла за лаштунками й дихала глибоко. Моє серце калатало, але я намагалася заспокоїтися.

- Кріс, - почула я голос за спиною.

Я обернулася. Переді мною стояла Таня. Вона була вдягнена в яскраво-червону сукню, яка підкреслювала кожен вигин її тіла. Її волосся було розпущене, макіяж - ідеальним. Вона виглядала так, ніби прийшла не на виступ, а на подіум.

- Таня, - сказала я, намагаючись звучати спокійно. - Ти прийшла.

- Я ж обіцяла, - вона посміхнулася, але в її очах було щось холодне. - Я ніколи не пропускаю виступи Микити.

Вона обійшла мене навколо, оцінюючи мій костюм.

- Ти виглядаєш... мило, - сказала вона. - Але на сцені це не головне. Головне - це техніка. А в тебе з технікою, я чула, проблеми.

- У мене немає проблем, - відповіла я твердо. - Я готова.

- О, я впевнена, - вона всміхнулася ще ширше. - Я просто хотіла побажати тобі удачі. Тобі знадобиться.

Вона розвернулася й пішла, залишивши після себе аромат парфумів. Я відчула, як мої руки тремтять. Але я не дозволила собі злякатися.

- Кріс, - почула я голос Насті. Вона визирнула з-за лаштунків. - Хто це?

- Таня, - відповіла я. - Та, про яку я тобі розповідала.

- Ого, - Настя присвиснула. - Вона виглядає як лиходійка з фільму.

- Вона така і є, - зітхнула я.

- Не звертай на неї уваги, - сказала Настя. - Ти - головна сьогодні. Вона - просто статистка.

Я усміхнулася. Настя завжди вміла підняти настрій.

Я підійшла до Микити, який стояв біля апаратури.

- Таня тут, - сказала я.

- Я знаю, - він зітхнув. - Вона завжди приходить. Але не звертай на неї уваги. Ти - головна сьогодні.