Розділ 31. Точка неповернення

Кароліна

Сиджу в кабінці туалету та не можу поворухнутися. Досі відчуваю легке поколювання в ділянці губ. Тимур прийшов до мене. Він не здався, він продовжує відчайдушно добиватися мене. Як кожній іншій дівчині, мені це подобається, але у грудях закрадається тривога. Він через мене знайде собі купа проблем і то величезних проблем. Але я не можу встояти перед ним. Він, блять, як модель з плей бою, так і хочеться лизнути. Боже, які думки крутяться в моїй голові.

У нього вже є щось на меті. Тимур вже встряв. Думаю, він встряв ще тоді коли викрав мене. Я не на жарт налякалася, коли він ринувся до коридору. Він був в такому стані, що точно б нашкодив Алексу, та й не лише йому, але й собі. Навіть не хочу думати про те, що б було, якби я не зупинила його.

До горла підкрадається легка нудота, але я ковтаю її, дихаючи глибоко носом. Я ще й примудрилася в прямому сенсі впасти йому під ноги. Ну класно…

Останнє, що я відчувала — це дзвін у вухах, а далі все чорне. Ті самі відчуття, коли я знепритомніла у білій сукні…

Двері відчиняються та я чую тяжкі кроки, які наближаються.

— Ліно, ти тут? — кричить Алекс.

— Так, — одразу відповідаю.

— Чому ти так довго? З тобою все добре?

Його голос насторожений.

— Так, все гаразд. Просто замок на сукні заїло.

Ну так, Ліно. А щось краще не могла вигадати?

— Відчини, я допоможу, — я бачу тінь його взуття під своїми дверцятами.

— Та ні, вже майже все окей.

Я вдаю вид, ніби їжджу замком туди-сюди, причому проводячи лише нігтем по застібці, щоб він чув звук.

— Навіщо мучитись самій, якщо я вже тут?

— Ну от я хочу сама це виправити.

— Невгамовна, — цокає він та сміється.

— А ти чого це мене переслідуєш?

— Переслідую? — пирхнув від ще більшого сміху.

— Не смійся з мене.

— Вибач, просто…це дуже смішно звучало з твоїх вуст.

— Я не чую нічого смішного, — огризаюсь я.

— Добре. Ну ти там ще довго? Скоро почнеться концерт, я маю намір вкрасти тебе для танцю.

— Танцю? — перепитую я.

— Так. А ти що, не вмієш?

— Залежить, що ти вважаєш танцями, — я припинила робити шум та поправила волосся ще раз. — Я вже готова.

Клацаю на замок у дверцятах та легкою ходою виходжу зі свого укриття. Алекс стоїть, спершись на раковину, та дивиться на мене.

— Що ти робиш?

— Аналізую, — усміхається.

— Для чого? — питаю та роблю незрозумілу гримасу.

— Щоб зрозуміти, чи дійсно все з тобою добре. Бо я щось впевнений, що ти брешеш.

Він підозріло звузив очі, вдивляючись у мене.

— Ох… — видихнула я. — У мене болить голова і я голодна.

— Я так і знав! — він плескає в долоні.

— Скільки нам ще потрібно бути?

— Вже минуло дві години, як ми тут.

— Ого, досить добре. Тому що я вже змучилась від людей та цієї тяжкої атмосфери.

Я дійсно вже вижата як лимон. Мені зовсім не хочеться знову повертатися в цю прокляту реальність. Цей захід, фальшиві люди у костюмах, дівчата з накачаними губами. Це не моє…

— Хочеш зараз поїхати додому? — питає він та підходить підозріло ближче.

— Ні, якщо ти хочеш бути ще, то я буду.

— Так не піде. Скажи, чи ти зможеш ще трохи посидіти? — його очі чітко спрямовані на мене.

— Можу.

— Якщо щось не так, ти одразу повинна повідомити мене про це. Надіюсь, це зрозуміло?

— Так, звісно.

— От і супер.

Алекс схопив мене за руку і ми пішли назад до коридору. Ми з чоловіком всілися на свої попередні місця та спостерігали за оркестром, який виконував милозвучно пісню. По середині виступу люди почали підійматися з крісел та відходити у бік, де є більше місця. Чоловіки обіймали своїх дружин та кружляли з ними у повільному танці.

Я переглянулась з Алексом. Легенька усмішка відобразилася на його обличчі, поки він стискав мою ліву руку. Зараз точно потягне танцювати…

— Чи ти не проти злитись зі мною у ніжному танці?

Від його поетичних слів я на мить закам’яніла. Всередині все стиснулося. Я тривожно поправила поділ сукні, не знаючи, що йому відповісти.

Алекс готовий виконати всі мої забаганки, щоб я хоч на хвилину приділила йому увагу. Це видно, що він старається задовольнити мої потреби та про все подбати. Хоча не факт, що це все лише його маска. Але мені все одно цього не потрібно. З одного боку, мені щиро його шкода. Йому варто найти іншу дівчину, яка дійсно буде це цінувати.

У мене не має ніяких почуттів до нього і ніколи не буде. Моє серце, яке б воно не було скалічене, завжди буде тягнутися до одного мускулистого хлопця, який зачаровує своїми татуюваннями.