Розділ 27. Кайдани

Кароліна

Приготувала улюблені млинці з джемом та заварила ягідний чай. Запах на весь дім, але, звісно, не обійшлося без пригод. Обпекла руку у двох місцях, вдарилась головою об кухонні дверцята, що аж іскри в очах посипалися та перекинула склянку з борошном. Чудово…

Схопила тарілку та підсунулась ближче до телевізора, де йде новий фільм.

Вчора був прекрасний день, просто неймовірний. Я нарешті відчула цю свободу, наче все йде так, як має йти. Ніби це все так і було з самого початку. На мить я навіть забула про свої проблеми та випала з реалій.

Пісня того, як Тимур пішов, я довго лежала у ліжку та насолоджувалась тишею. Аж ввечері прийшла мама. Вона тріпотіла про те, що разом з подругами відвідали масажний салон, і її спина, на диво, перестала боліти. Мама думала про своє, а я про своє. Дивно, що батько так і не повернувся.

Жую останній млинець, і чую як хтось заходить у дім. Повернувши голову назад, я зустрілась поглядом зі злим батьком. Його краватка була розв’язана, волосся стирчало у різні боки та костюм був брудний. Від нього значно несло перегаром. Це не схоже на нього.

— Це ти винна! — він зі всіх сил кричить та підбігає до мене, хапаючи за сорочку.

Я перестала дихати.

— Це все через тебе!

Батько підіймає мене з дивану та кидає на підлогу, і я боляче вдаряюся колінами.

— Я не розумію… — ледь вичавлюю я.

— Мазури захотіли мене шантажувати. Погрожують, що я піду у в’язницю. І знаєш через що?

Він сідає навпочіпки ближче до мене.

— Алекс засумнівався у твоїй вірності. А знаєш чому?

— Ні… — похитала головою.

— Камера бачила чоловіка, який виходив з нашого будинку вчора. Ти справжня шльондра!

Батько замахується та б’є мене в обличчя. Я не можу витримати цієї сили, і просто падаю головою об підлогу. Щока горить, а в голові туман.

— Я через тебе в такі проблеми вляпався. Мазур накопав на мене багато інформації. Він знає про все незаконне, що було в компанії. Він здасть мене поліції.

Батько безжалісно хапає мене за волосся та тягне вверх.

— І все через те, що ти вирішила таскатися зі всіма чоловіками підряд. Погань.

Він замахується ще раз. Черговий біль пройшов крізь щоку. Сльози навертаються від того, що я нічого не можу зробити. Я не пам’ятаю його таким, він ніколи таким не був. Де той милий тато, який купляв мені морозиво та возив у зоопарк? Переді мною справжній тиран.

Його очі горіли вогнем, кадик ходив туди-сюди. Його тяжкі видихи наповнювали кімнату. Він ладен мене зараз вбити.

— Не знаю, чи мене скорше завалять, чи кинуть гнити за ґратами.

Я відчула як щось тепле полилось по підборіддю і я інстинктивно протягнула руку, щоб витерти. Глянувши на долоню, я побачила кров. Він мені ніс розбив, чи що?

— Я запевнив Алекса, що завтра ви зіграєте весілля.

Я не повірила своїм вухам. Це якийсь жахливий кошмар? Яке, чорт забирай, весілля? Він мені тільки що все лице розмалював.

— Сукню тобі привезуть і намалюють, — шипить він. — Блять, тільки спробуй щось утнути. Я вб’ю тебе, і твого коханця. В’їхала?

Батько струснув мене за плечі та відкинув геть від себе, змірюючи зневажливим поглядом.

— Приведи себе в порядок. Це жорстокий світ, а не твої казочки.

Він поправив піджак та вискочив з будинку, а я залишилась лежати на холодній плитці. Краплі крові помалу приземлялися поруч зі мною. Голова боліла. Свідомість от-от готова вислизнути з мого тіла. Ще трохи і я точно впаду.

Ледь-ледь підвелась на ноги. Тримаючись за стіну, я дійшла до ванної, щоб вмитися. Зазирнула у дзеркало: на обличчі красувалися помітні червоні сліди від руки. Боже. Вся заплакана, під носом вже засохла кров.

Я так і знала, що не все так просто у моєму житті. Удача точно не на моєму боці.

Обережно змочивши себе водою, я йшла на кухню в пошуках мазі для загоєння ран. Можливо це допоможе позбавитися цього всього.

У кухні стояла тиша. Я рилась в аптечці, згрібаючи з полиці всі можливі мазі, коли з вітальні пролунали обережні кроки.

Мама з’явилася в проході — у халаті, з трохи розтріпаним волоссям. Її погляд був затуманений, втомлений, але м’який. Вона завмерла біля дверей, спостерігаючи за мною.

— Доню… — тихо мовила вона. — Що сталося?

Я не одразу відповіла. Відчувала, як кров усе ще повільно стікає з носа, а щока пульсує. Не хотілось говорити. Не хотілось навіть дихати.

— Все нормально, — буркнула, не відводячи очей від полиці.

— У тебе… кров, — вона підійшла ближче, ніби боялася злякати мене рухом. — Він знову…

Я здригнулася. Лише зараз помітила, як руки мами тремтять. Її очі — злякані, наче вона — теж дитина, а не мати.

— Я не знала, — прошепотіла вона. — Я чула крики… але не мала сил вийти. Пробач мені, доню. Я просто… не знаю, як йому протистояти.