Розділ 24. Крок за кроком

Тимур

Промайнуло достатньо багато часу, а я досі не можу викинути з голови слова Ліни. Алекс той, кого вона хоче бачити поруч з собою. Це добило мене. Вона зробила вибір, не в мою користь, і я розумію чому. З однієї сторони, на що я надіявся? Вона ж з самого початку мала виходити за нього заміж. А я розкотив губу, що вона обере мене. Та ще й обере після всього, що я їй наговорив. Я винен, це я облажався. Але, чорт забирай, я ж не можу просто так її відпустити?

Вона проникла мені під шкіру. Її шоколадні очі та біляве волосся. Мила усмішка та ямочка зліва. Картинки миготять перед очима наче фільм. Спалах один, другий, третій. Голова починає гудіти від думок.

Ідіот, справжній ідіот. Я не можу описати себе іншими словами. Під чим я взагалі був, коли думав, що покинути її це правильне рішення. Тоді я змінив пріоритети, я вибрав першою сестру. Саме про неї йшла мова. Я б не отримав гроші, якби не віддав назад Ліну. Це так я вважав тоді, а зараз я розумію зовсім протилежне.

Я повинен був поділитися з нею своїми переживаннями, розповісти їй все. Ще й тоді цей Артем добряче натиснув на мене, але я розумію, що він хотів як найкраще. Можливо, я б теж хотів просвітити йому мозок, щоб він де часом не збився з курсу через якусь невідому дівчину. Врешті-решт, це я вирішив так вчинити, а не він.

Сидівши за столом у кабінеті та нервово постукуючи по стакану з віскі, я твердо вирішив — я заберу її від Мазура. Я хотів помститися Левчуку, і зробив це. Тепер я хочу викреслити Алекса з життя Ліни.

Тому дідька лисого тобі, гівнюк.

Вона буде моєю. Вона мій наркотик, магніт. Я поверну її довіру.Я все виправлю. Я зможу.

Потрібен план дій. Як це все організувати. Перше, що в мене промайнуло — Алекс завжди любив веселощі та дівчат. Я знаю його достатньо давно, щоб так думати. Якщо я буду стежити за ним, і докажу зміючці, що він просто кусок лайна, який шляється з дівчатами та програє гроші в казино — то вона зрозуміє, що він їй не пара?

Це поки що єдина думка, яка звучить реалістично та переконливо. З неї й потрібно починати. В ідеалі, хотілося ще б мати доступ до місця знаходження Ліни, але я не хочу втягувати в це Артема. З цим я повинен вирішити сам. Бо він знову щось намутить.

Я масажую скроні, в надії, що це зніме напругу.

Агов, у мене є чудова ідея. Я ж можу зателефонувати своїй давній подрузі, нехай вона щось з цим придумає. Вони жінки — все знають. Ми з нею колись працювали разом, я ж за освітою юрист. Ох, як не легко було здобувати диплом. Проте, я горів цим і хотів будувати кар’єру. Але я швидко розчарувався, бо постійна звітність, підготовка документів, не виграшні справи — це все далося в знаки. Та ще й тоді була занадто низька зарплата, щоб прогодувати мене, сестру та бабусю.

Схопивши телефон, відкрив контакти. Надіюсь, я додумався не видалити її номер. Гортаю далі, доки не знаходжу потрібні цифри.

— Тимуре, щось ти давненько не телефонував.

Сонний голос дівчини донісся з іншої сторони телефону. Я глянув на годинник. От блін, це вже перша ночі.

— Вибач, що так пізно.

— Пізно? Ти взагалі годинник маєш? Ніч на дворі, — бурчить вона.

— Іро, тут важливе діло.

— Я слухаю.

Люблю, що вона завжди швидко втягується в справу.

— Мені потрібне стеження за однією особою, але я не зможу особисто це робити. Є якийсь спосіб?

— Пфф, ну ти даєш, — хіхікнула вона. — Звісно, що є.

— Наприклад?

— А твоя особа дівчина чи хлопець?

— А це важливо? — напружився я.

— Ну Тимуре, ми не в дитячому садку.

— Дівчина. — різко видихнув, закривши очі.

— Супер. Наступне питання: вона носить сумочку?

— А я не знаю.

І я замислився, чи дійсно вона носить сумочку з собою? Мабуть, кожна дівчина має її носити, речі ж кудись потрібно покласти.

— Зрозуміло, — з презирством видихнула вона.

— Я через телефон відчув як ти закотила очі.

— Ой Боже, не патякай багато.

— Ну так що, допоможеш?

— По-перше, мене взагалі вражає те, що ти дзвониш до мене в ночі через якусь дівчину. Настільки сподобалась?

— Повір, сподобалась аж занадто.

— А номер телефону її взяти чи на каву запросити, не пробував?

— Чесно кажучи, там довга історія. Я сильно провинився, а вона виходить заміж за іншого і я маю намір врятувати її від цього необдуманого рішення.

— Ну ти що, справжній герой. І як ти це думаєш робити?

— А ти все хочеш знати.

— Не говори, але допомоги ти тоді не отримаєш.

— Хитра лисиця, — цокнув я, та відпив трохи бурштинової рідини.

— Якою була, такою й залишилась. Ну, я чекаю.

— Якщо він зрадить їй, думаю вона не вийде за нього.