Розділ 23. Тиша після крику

Кароліна

Як довго я не їздила на автобусі. Я встигла помітити як люди цікаво спостерігали за мною, коли я питала водія скільки коштує проїзд. Ну а що? Я напевно років сто не їздила ним. Завжди на машині або таксі. Сівши на не дуже зручне сидіння, перевела погляд на вікно. Починав накрапати легенький дощик, повільно стікаючи по склу. Погода була доволі сонячною, і враз стала похмурою.

Через хвилин двадцять дороги по вибоїнах, я нарешті вийшла на своїй зупинці. Вдихнула свіже, вологе повітря після дощу, який так неочікувано розпочався і так само закінчився. Ноги гуділи від втоми, м’язи страшенно боліли. Я ледь йшла дорогою до дому. Підійшовши ближче, я побачила машину Алекса біля воріт. Чудово, зараз буде розстріл.

Невимушено відкрила вхідні двері та увійшла. З вітальні чулися голоси, я тихо зняла верхній одяг та повісила на вішалку. Як довго я чекала, щоб скинути це тісне взуття. Мої ноги враз ожили.

Мій план був такий: тихенько прослизнути повз та зникнути за дверима своєї спальні, але не тут то було. З кухні виходить мама, і звісно робить галас.

— Кароліна, де ти була? Ми тут всі як на голках. Вже не знали чого чекати.

На її крик збіглися батько та Алекс. Лише сліпий не помітив би, як Алекс стискає кулаки, а батько нервово вдихає та видихає. Три пари очей дивилися на мене, мовби я злочинець якийсь.

— Ти ще коли повинна бути дома? Чого телефон вимкнений?

Як дикий звір гарчить Алекс, підходячи до мене все ближче. У його очах читалася страшна лють.

— Я не знала, що він вимкнувся, — пробую включити дурненьку, ніби це мені так сильно поможе.

— Ну звісно, що ти не знала. Та ти нічого не знала!

Верещить він, що мені аж у вухах дзвонить. Я відступаю від нього назад.

— Якого чорта ти кричиш на мене? — вступаю в атаку.

— А як з тобою інакше поводитись?

— Тату, і ти нічого на це не скажеш? Мамо? — я шукаю підтримку в їхніх очах. Їм все одно, що він підвищує на мене голос? Але я відразу бачу, що говорити нема до кого. Батько злий, а мама, як завжди, не хоче йому перечити.

— Він все правильно робить. Ти як майбутня дружина не можеш просто так гуляти собі, та ще й не відповідати на дзвінки, — говорить батько.

— Так, тобі не варто було йти кудись без Алекса, — тихо говорить мама.

О це так сімейка у мене. Для мене тепер стало все зрозуміло. Щоб не робив і не казав Алекс, він завжди буде для них найкращим, а донька завжди погана.

— Я не хочу з вами розмовляти.

Швидким кроком я минала сходинки на другий поверх. Заскочивши в кімнату, я вже зачиняла двері, як Алекс просто вирвав двері у мене з-під рук, залетівши всередину. Це мене не на жарт налякало.

— Слухай мене сюди, — він сильно схопив мене за передпліччя. — Ще раз кудись втечеш від мене, я тебе вдома закрию.

— Мені боляче! — скиглила я, смикаючись.

— Ти думаєш я тупий ідіот? Ти навмисно кудись зникла, коли я залишив тебе одну, і ні з якою подругою ти не була. Я особисто їздив до неї додому, і вона в той час була саме там.

Напевно батьки дали її адресу…

— Я була не з нею, а з іншою подругою. Ти думаєш, що я тільки зі Златою дружу?

— Навіть не пробуй заговорити мені зуби. Второпала? — він стряхнув мене за плечі, притискаючи до стіни.

— Відпусти мене!

— Що ти мені зробиш? — криво посміхнувся він, опускаючи руки мені на живіт.

Я нервово ковтнула.

— Правильно — нічого. А от я з тобою, можу багато чого зробити.

Його рука перехопила мої зап’ястя та притисла над головою, а інша відкрито поповзла у мої джинси. Я затамувала подих.

— Не чіпай мене.

— Це всього лиш пусті слова.

Відчуваю, як він пальцями грається з моїми мереживними трусиками. Аж бридко стає.

— Ти не будеш це робити, коли мої батьки внизу.

— Я думаю, їм все одно. А ти як думаєш? — він посміявся з мене, цілуючи в шию.

Боже, як мені неприємно від його дотиків. Я хочу скинути його з себе, втекти від нього. Він що, хоче зараз мене просто трахнути?

— Відпусти мене, — голосно повторила та смикнула руками.

— Хочеш сказати, що тобі неприємно, коли я торкаюся тебе?

— Ти взагалі мені противний!

Я не знаю, звідки у мені взялося стільки сміливості. Ще бракувало, щоб він мене тут побив. Ти розумна, Ліно. Дуже.

В раз стальна рука до болю стиснула мої щоки. Очі Алекса були мутні, але хижі. Його погляд пронизував мене. На його обличчі читалася вся лють. Його ніздрі роздувалися, а жилка на чолі пульсувала все більше. Він притиснув мене до стіни та навис як хмара.

— Ще одне криве слово і ти будеш валятися біля моїх ніг та просити, щоб я зупинився.

Тон різкий, слова чіткі. Він не жартує зі мною. Саме зараз він ладен на все.