Розділ 20. Марення на швидкості

Тимур

— Вау, які люди! — свиснув чоловік у шкіряній куртці. — Я радий знову тебе бачити тут.

— Давненько я не з’являвся.

— Нічого зі своїм залізним конем не зробив?

— Ти що! Ні подряпинки, — скрикнув я та провів рукою по чорному мотоциклу.

Сьогодні ввечері мене запросили на захід, який проводить мій давній друг. Він байкер до костей, збирає колекції мотиків та обов’язково шоломів. Ця людина готова витратити декілька тисяч доларів просто за оригінальний малюнок на споряджені. Мені б було шкода грошей, але йому ні.

— Я вже думав, що ти закинув мотогонки, — цокає чоловік, вдаряючи мене по плечі.

— Не було часу для цього.

— Ну звісно, ти у нас працюєш день і ніч.

— Ну не настільки, проте дійсно не було настрою.

— А тепер з’явився?

— Нудно стало. Думаю змилуюсь над тобою, складу компанію і нарешті випробую нового друзяку, — кинув погляд на байк.

— А я то бачу, що новенький.

— Ну а як же.

До нас підійшли дівчата у критично коротких спідницях та з прапорцями у руках. Тут багато таких, вони що заїзду міняються. Такі люди дають сигнал старту перегони. Виглядає ефектно, нічого не скажеш.

— Хлопчики, що ви тут обговорюєте?

— Вам буде не цікаво, — промовив я та усміхнувся їм.

— Чому? Ми б з вами люб’язно потеревенили.

— Тут дяді дорослі справи вирішують, — відповів чоловік збоку.

— Не переживайте, ми не настільки маленькі. Могли б вам скласти компанію при заїзді. Ви ж будете брати участь?

— Будемо, але дівчат нам на жаль не потрібно.

— Даремно. Тоді б уся увага була прикута лише до вас.

— На нас і так всі будуть дивитися, навіть і без красоток позаду.

— А ви фотографа ніде не бачили? — направляю нашу розмову в інше русло.

— Бачили, але ще на початку. Зараз не знаємо де він.

— Вибачте дівчата, але ми йдемо на його пошуки, — я шарпнув друга за куртку та поволік дедалі ближче до асфальту.

Багато людей обступили трасу, багато з них вже на підпитку. Хтось фотографується на фоні різноколірний мотиків, а хтось напрошується, щоб покатали. Це база на таких зустрічах.

— О це ти вміло змився від них,— посміявся друг, вихоплюючи по дорозі чийсь енергетик.

— Повір, вже не вперше.

— Ти як і був серцеїдом, так і залишився.

— Вони самі до мене липнуть, — поскаржився я, приймаючи вільну позу недалеко від старту.

— Звісно-звісно.

Озираюсь навколо, оцінюю атмосферу та байки. Вже стемніло, включили кольорові прожектори, всюди літає дим та запах горілих шин. Шумні компанії та часті крики, привітання з виграшем та звук чокання стаканами повсюди.

— Дивись хто тут! — крикнув друг та направив свою руку в натовп.

О дідька лисого.

Мазур особистою персоною з’явився на нелегальних мотогонках десь на краю міста. Це щось нереальне. Можливо я сплю? Мої руки відразу потягнулися до очей, щоб протерти їх. Проте, це не допомогло.

— Чув, він одружуватися надумав.

Тараторив чоловік, а я продовжував вдивлятися в Алекса. Як тільки я відійшов вбік, я нарешті побачив ту людину, яку закривали інші. Це була Ліна. Він тримав її за талію, а вона обдаровувала його щирою усмішкою.

Якого біса вони двоє припхались сюди? Не має більше місця, куди можна сходити?

— Ау, ти мене чуєш взагалі?

— Чую, не глухий, — пирхнув я, та обернувся до солодкої парочки спиною.

— Це Мазур захопив твою увагу чи його пасія?

— Нічого подібного, просто задумався.

Звісно, що чоловік не повірив та награно закотив очі.

— Мені час йти, скоро заїзд мого друга. Потрібно дати йому декілька порад.

— Без проблем, згодом знайдемося.

— Ти час даремно не гай, озирнись скільки тут дівчат, — він підморгнув мені та жестом попрощався.

Чоловік покрокував у інший бік, я знову направив свій погляд на парочку, яка декілька хвилин тому стояла там. Але їх не було ніде видно, я стиснув руки у кулаки та продовжив прогулюватися серед людей.

Ця бісова дівчина не може жити спокійно. Обов’язково потрібно було нагадати про себе. Знову шквал емоцій огорнув мене, голова гуділа чи то від шуму навколо, чи від нав’язливих думок. Неперевершене майбутнє подружжя, аж нудить.

Підійшовши до маленького саморобного бару, я замовив пива. Хоча, це не надто хороша ідея — пити перед заїздом, але я не перший і не останній.

— Готовий перемогти? — бармен промовив до мене.

— Завжди, — підморгнув.