Розділ 19. Червоні троянди пахнуть гниллю

Кароліна

— Привіт! Я приїхав по тебе, збирайся.

Двері у будинок відчинилися та з’явилася гримаса Алекса. Він опікує мене вже протягом двох тижнів. Дарує квіти, цукерки, підлещується до моїх батьків, особливо до батька. Весілля ж ніхто не скасовував, його лише перенесли на деякий час вперед.

— Тримай, це тобі, — хлопець протягнув великий букет червоних троянд.

Це вже наче четвертий такий за останній тиждень.

— Дякую, — натягнула усмішку.

— Одягни одну зі своїх найкрасивіших суконь, — він підморгнув мені та провів поглядом.

Мама переконує мене, щоб я прийняла Алекса і була для нього вірною та слухняною дружиною. А я що? Я вже не розумію своїх почуттів. Використовуючи Алекса, я стараюсь забути про Тимура. Перекрити свою рану. Знаю, це не чесно та не справедливо, але це найкращий варіант зараз. Розважатись у дорогих ресторанах та кататись на ексклюзивних авто досить приємно. Єдине чого я боюсь — коли Алекс захоче від мене чогось більшого. Я не хочу одружуватися з ним. Потрібно придумати план, щоб відшити його від себе або самій зникнути.

— Надіюсь ти мене почула, — він прошепотів мені у вухо та підштовхнув вперед.

Крокуючи в кімнату, я роздумувала над сукнею. Взяла не найкращу, а таку — пристойну. Чорний колір, не надто відкрите декольте та вкорочений рукав, невеличка розпірка на нозі додає витонченості. Поправила волосся та зволожила губи улюбленим блиском.

— Яка ти красуня! — обізвалась мама, коли побачила мене. — Бачиш, яку королеву зловив?

— Звісно бачу.

Мама з хлопцем перекинулись дивними поглядами.

— Нам час поспішити,— Алекс підхопив мене під руку та повів на вихід. — Я поверну її у вечері.

— Повністю довіряю її тобі, — мама махнула нам рукою та зачинила двері.

Сівши в машину, я втупилась у телефон, гортаючи інстаграмну стрічку. Хлопець схопився за руль та легко виконував маневри на дорозі. Одразу видно, що любить спорткари. Не може спокійно водити, йому потрібен драйв.

— Викинь з рук.

Мій смартфон вислизнув з поля зору. Я підняла очі вверх та побачила, як хлопець ховає його у внутрішню кишені піджака.

— А ти не офігів? — я скрикнула.

— Говори зі мною.

— Що ти хочеш від мене почути взагалі?

— Точно не мовчання.

— Віддай телефон. Негайно, — проричала я, глянувши на нього доволі неприємним поглядом.

— Люблю коли ти злишся.

— Що?

Стоп. Ще раз.

Перекрутила його слова знову. Я вже чула це.

Люблю коли ти злишся.

Так само говорила лише одна людина. Тимур.

Його точно послали до мене як відплату за всі скоєні гріхи. Чого ж ти не зникнеш з мого мозку? Вийди з моєї голови.

Я прикрила очі, масажуючи скроні. Однак непрохані картини продовжували випливати в пам’яті.

— З тобою все добре?

Відчула чоловічу руку на плечі та одразу відмахнулася.

— Так. Не торкайся.

— Чому це?

— Мені не приємно, — випалила я.

Алекс змінився у лиці, і його милість кудись зникла.

— Я тобі не приємний?

— Ні-ні.

— Второпай одне. Ти будеш моєю дружиною і крапка.

— Я можу передумати.

— Твій батько дав згоду.

— Мій батько, а не я, — наголосила на останньому слові.

— Мені начхати, — виплюнув він та втупився в дорогу.

— Зупини машину.

— Ще чого.

— Я сказала, зупини.

— Краще замовчи. Ти увірвала мій терпець.

— Якого чорта, ти закриваєш мені рот?

— Був би хтось інший, не жалів би тебе. Одразу зіграли б весілля і вперед виконувати подружній борг. А я дурний подумав, що от тримали її бідну в чотирьох стінах. Їй напевно зараз не легко звикнути до всього, що сталося.

Від подиву я відкрила рот та розширила очі. Що він тільки що сказав? От тут і його маска порядного чоловіка впала та розкрила його справжнє лице. Він весь час грав на публіку, і мені стало страшно знаходитись з ним. Зараз він був схожий на психопата, який зловив свою жертву.

— Що ти верзеш! Випусти мене.

— Ми їдемо у ресторан. Я зарезервував столик, — без емоційно продовжив він.

— Ти взагалі чуєш мене?

— Тобі не вдасться нічого зробити. Тому просто прийми це.

— Я хочу додому.

— Я привезу тебе ввечері.

— Ні, мені потрібно вже.