Розділ 14. Розум проти серця

Тимур

У нас з Ліною відбувся шалений та прекрасний інтим. Я захотів показати їй, що люблю ігри. Витягнув свої цікаві штучки, але вона навіть не підозрює, що це лише початок. Далі її очікують розкутіші речі, якими я можу її вразити. Батіг та наручники це найелементарніше.

Мені так подобалось як вона звивалась під мною, смикалась та сексуально кричала, кінчаючи. Це просто мед для моїх вух. Я бачив це вогнище у її небесних очах, вона теж така як я. Любить щось неординарне. Я думав, що це її настрашить, але ні, її це навпаки дуже заводило, так само як і мене. Як тільки я гляну на неї, мій член одразу встає у бойову готовність. У мене ще не було такого постійного та божевільного потягу до жінки.

А те, що вона відсмоктала мені у душі, взагалі вибило з колії. Вона добровільно хотіла зробити мені приємно. Я був вражений, навіть не знав як відреагувати у перші секунди як вона це сказала. Почуття до неї, дедалі більше обмотували моє сталеве серце. Лише одна думка, що скоро вона повернеться назад, ламає мене. Що мені робити? Як виплутатись з цього болота?

— Тимуре, горить, — жіночі руки обхопили мене за талію та я повернувся на землю.

— От блін, — я смикнувся та відставив сковорідку з м’ясом у бік.

Перед цим, я порився у морозилці та знайшов куряче філе. Вирішив зробити пасту з кусочками м’яса. Мало вийти смачно, але м’ясо вже за дуже підрум’янилось. Надіюсь, хоча б макарони нормально зваряться.

— Ти де літаєш? — спитала Ліна, пригорнувшись до моєї лівої руки.

— Та ніде, просто щось задумався, — відповів я, та повернувся до неї лицем.

— Не бреши. Я ж бачу, що тебе щось турбує, — вона глянула в мої очі та згодом опустила погляд вниз, сказавши: — Ти вважаєш це все помилкою?

— Що за маячню ти несеш? — я прикрикнув на неї, міцно схопивши за передпліччя.

— Ти мене лякаєш, — засовалась вона та її слова просто пролетіли мимо моїх вух.

— Як ти можеш таке взагалі говорити після всього, що між нами відбулось? — злість кипіла у моїх венах.

Як вона могла до такого додуматись? Можливо це вона вважає це все помилкою? Блять, у нас був просто неймовірний секс, про що тут взагалі говорити? Я дивився на неї й відчував, наче мене просто кинули.

— Тимуре, зупинись, — вона прикипіла поглядом до моїх очей і мене нарешті попустило.

Я різко відпустив її та зарився руками у волосся, сильно смикаючи. Боже, що зі мною відбувається? Я просто зірвався на неї нізащо. Мене настільки заполонили нав’язливі думки про майбутнє, що я втрачаю теперішнє.

— Ліно, я переживаю, — хотів притягнути її до себе, щоб обійняти.

Вона виставила праву руку вперед, не даючи мені підійти ближче.

— Не варто, — холодно прошепотіла вона.

— Я не можу думати ні про що інше, як про твоє повернення, — зізнався я.

— Не треба через це кричати на мене, — рівним тоном сказала вона, відвернувши голову вбік.

— Я не хотів, Ліно, — видихнув у її волосся.

— Ще зараз макарони зіпсуєш, — вона протискує руку між мною та плитою, виключаючи її.

— У нас був чудовий секс, і я ні про що не жалкую. Про це навіть мова не йде, — я різко схопив її за щоки та притиснув до своїх губ, щоб вона, де часом, не відвернулась від мене.

— Тимуре, тобі потрібно спочатку подумати про все і розібратися зі своїми тарганами у голові.

— Я розумію.

— Я теж, не менше тебе, переживаю про це. Як ми будемо далі розвивати наші стосунки? Чи у нас взагалі вийде їх зберегти? Чи ми розійдемося кожен по своєму життєвому шляху?

— Такі самі питання й у мене.

— Це все буде згодом, а ти зриваєшся на мене за дрібниці вже зараз.

— Добре, я заспокоюся і не буду про це більше думати.

Я повернувся до плити, та злив лишню воду з макаронів. Відкрив шухляду, дістав дві білосніжні тарілки та виклав на них спочатку макарони й потім зверху ще куски філе, потім витягнув столовий набір та поклав біля тарілок на столі.

— На вигляд смачно, тепер потрібно попробувати на смак. — Сказав я та усміхнувся Ліні, але її вираз обличчя був ніяким.

— Набери води, — промовила вона.

Я дістав ще два стакани та набрав холодної води. В принципі можна було поставити кип’ятитися чайник, щоб заварити чай, але воду набрати набагато скоріше.

— Смачно, — сказала Ліна, намотуючи пасту на вилку та занурюючи в рот.

— Я старався,— прошепотів, дивлячись на тарілку.

— Окей, забули про цей інцидент, — через декілька хвилин мовчання обізвалась дівчина.

— Як скажеш, — сказав я, нарешті глянувши на неї.

На її лиці красувалась ледь помітна усмішка.

— Як на тебе такого можна ображатись?

— Такого — це якого? — поцікавився я.

— Напівголого, з втомленими очима та скуйовдженим волоссям.