Розділ 7. Тріщина в клітці

Кароліна

Вийшовши з туалету, я видихнула з полегшенням. Найголовніше діло зробила, можна далі повертатись у своє тимчасове лігво. Зачинивши двері, я побачила Тимура. Він стояв у кінці коридору, обернутий до мене спиною, та розмовляв телефоном. Я чула деякі уривки розмови. Він говорив про якусь Віру. Опустивши погляд нижче, я помітила як сильно він стискає вільну руку в кулак, кісточки пальців аж побіліли.

Він виглядав дуже стривоженим, топтався на одному місці та сталево тримав телефон біля вуха. Мій погляд на секунду ковзнув по його лівій накачаній руці, яка була повністю вкрита татуюваннями різних розмірів. Обожнюю татуювання, ще й такі красиві та якісні. Одразу видно, що набивав спеціаліст. Уявляю скільки на це пішло грошей. Так, стоп. Якого дідька я взагалі витріщаюсь на нього? Треба вшиватись.

Обдивившись навкруги, я зрозуміла, що у коридорі є ще декілька дверей. Імовірніше, це ще якісь кімнати, з одної з них мене вивів чоловік. Праворуч вздовж коридору є відкритий вихід у велику вітальню, і там я помічаю великі розсувні двері на задній дворик. Все здавалось настільки просто, що аж смішно.

Я обережно почала крокувати у бік вітальні. Зайшовши туди, я помітила великий чорний диван та включену плазму, на якій йшов футбольний матч. Я пройшла ще декілька кроків, та мою увагу привернули великі сходи наверх, але я різко перемикнула погляд далі перед собою.

На журнальному столику було розкидано стоси паперів, серед них я побачила свою фотографію. Вау, це щось про мене? Мені дуже закортіло дізнатися що там. Обернулась назад, Тимур далі продовжував говорити телефоном. Думаю, краєчком ока гляну і буду звідси тікати. Підійшовши ближче, зрозуміла, що всі ці документи — це інформація про мене, мій розпорядок дня, де я найчастіше буваю, яке моє хобі та багато іншого. Звідки він це все знає? Мені стало моторошно, але я спробувала заспокоїти себе та продовжити почате.

Кинувши погляд на скляні двері, побачила басейн з прозоро чистою водою та підсвіткою. Газон ідеального зеленого кольору, рівненько скошений. Так, не час роздивлятися — треба тікати. Все всередині стиснулось від страху. А якщо мені не вдасться перелізти паркан? Якщо я зроблю лише гірше? Думки їдко душили, але я не здавалась. Чіпляюся за двері і пробую відтягнути в бік. Чорт, ручка ніяк не піддається. Вони закриті. Нічого не вийде. Я приречена.

— Це провал, — мою шию обпекло гаряче дихання. Моє серце ледь не вистрибнуло з грудей від такої несподіванки.

Я різко повернулась та зустрілась поглядом з цим хижим ведмедем. Його великі темні очі вдивлялись в мої. Я бачила вогонь, який горів там. М’язи його щелепи помітно смикались. Він дуже злий.

— Що? — прошепотіла я.

Тимур почав наступати на мене, я у свою чергу відходила назад доки не вперлась спиною в ті самі чортові двері. Він схопив мене у пастку, з якою я не в змозі вибратися.

— Даю зуб, що ти хотіла зараз дати драпака через задній двір, — прошипів він, підійшовши впритул.

— Я просто роздивлялась, — виправдовують.

— Не бреши,— закричав він.

— Тихіше, — прошепотіла я, його крик нестерпно різав мої вуха.

Це зовсім інша людина. Його кадик невгамовно ходив туди-сюди, руки знову стискались у кулаки. Невже буде мене бити?

— Ти ж обіцяла, що не будеш шукати пригод на свою п’яту точку.

Я не знала, що йому відповісти, щоб не розлютити ще більше. Але я не втрималась, щось у середині зламалось, і я дала волю всім своїм емоціям, які встигла накопичити за цей час.

— Ну а як ти хотів? Щоб я смиренно сиділа і чекала свого рокового часу? — я прикрикнула, стримуючи сльози.

— Бачу, я даремно ставився до тебе добре.

— Кожна нормальна людина захоче врятуватись від лап злочинця і повернутись додому. Це ж очевидно, — продовжила тараторити я, оправдовуючись.

Він агресивно притягнув мене до себе за талію, заламавши мої руки назад. Я була притиснута до його м’язистих грудей та ледь могла дихати від такого тиску.

— Можливо, мені варто поводитись як справжній жорстокий викрадач, — його ліва рука помітно поповзла вверх, я спробувала відступити. — Не смикайся.

— Відпусти.

— Ти ж любиш таких, — він зухвало усміхнувся, та продовжив: — Таких брутальних. Мм?

Одна рука стримувала мене, щоб я нікуди не втекла, а друга вільно гуляла по моєму тілу. Дійшовши до шиї, він злегка стиснув її, наче хижак, який грається зі своєю здобиччю.

— Ти не відповіла.

— Я кажу, відпусти мене, — крижаним голосом повторила.

— Ні, люба. Я хочу погратися з тобою, — він кинув погляд на мої розкриті губи, я одразу їх стиснула в лінію. — Ти неслухняна, за це тебе треба покарати. Я тебе попереджав.

— Маєш непогані груди. Який розмір? — я відчула його сильну руку, яка блудила по моєму бюсті.

— Ненавиджу, — процідила крізь зуби, смикнувши руками.

— Ой, люба. Я вже уявляю як нагинаю тебе над ось цією стільницею, — він зробив наголос на словах “ось цією”, розвернувши мене на 180 градусів.

Мої очі зустріли відкриту кухню, яка весь час була за моєю спиною. Білосніжний мармур, дорого. Перед моїм лицем з’явилась рука, вказуючи на кухонний острівець.