Розділ 4. Змія наробила галасу

Тимур

Я залишив її у кімнаті, злість від зухвалості кипіла в мені. Ця дівчина дійсно якась неприборкана. Вона зовсім не схожа на жодну з тих, кого я викрадав раніше. Ця хитра бестія така пихата, зовсім мене не боїться, та ще й нестерпно кричить. Розлютилася через якийсь нікчемний браслет, і що з того? Викинув, і слава богу. Ще спалити свій сховок бракувало через якийсь трекер.

Вона сильна дівчина, спочатку піддалася емоціям і показала, що їй зле, але потім отямилася й начепила на себе маску залізної леді. Від допомоги відмовилася. Ну нехай, посидить там, подумає про свою поведінку. Мені зовсім не подобалася ця її гіперактивність. За нею треба пильно стежити, бо не знати, що вона може викинути в несподіваний момент. Зараз їй погано, і вона не зможе нічого такого зробити, але як тільки їй стане легше, я впевнений, вона обов’язково щось втне.

Пішов на кухню, відкрив перший ящичок, взяв невеличку аптечку та виклав усе на стіл, шукаючи жарознижувальне. Все-таки знайшов. Хотів одразу дати їй, але раптом передумав. Коли вже несила буде терпіти тремтіння, тоді сама покличе.

Я встиг за цей час провести повноцінне тренування у спеціально облаштованому залі в одній з кімнат будинку. Обожнюю спорт, не пропускаю жодного тренування. Де б я тільки не був, хоча б елементарно розминаю м’язи. Після цього пішов освіжитися в душ. Крижана вода лилася по моєму тілу, змиваючи весь піт. Однак я різко перемикнув воду на гарячу, і пар почав стрімко заповнювати ванну кімнату. Вода приємно обпікала шкіру, і м’язи поступово розслаблялися.

Щойно я вийшов з душу, як почув крик дівчини. Вона кликала мене. Набравши води та схопивши таблетку, я пішов до кімнати. Вона випила таблетку, та перед цим, напевно, щось промайнуло в її голові. Подумала, що я їй щось підсунув, це точно. Я хотів вже йти, коли помітив, як вона прикриває рот рукою. Її нудило, вона на очах стала як воскова лялька — вся біла. Я дав їй ще трохи води. Таблетка за деякий час повинна подіяти.

Як тільки я вийшов з кімнати, у двері несподівано постукали, і я інстинктивно дістав пістолет з-за пояса. Хто це у нас завітав? Незвані гості чи хтось інший?

Підкравшись ближче до дверей, я постарався прислухатись до звуків знадвору. Було тихо, аж доки почувся другий стукіт і за ним декілька лайливих слів.

— Ти, сучий сину, відчиниш ці чортові двері?

Нарешті я впізнав голос свого друга, і за сумісництвом партнера у незаконних справах. Скільки років ми вже дружимо, навіть не знаю. Думаю, цілу вічність. Ми готові померти одне за одного, і ніколи не кинемо у біді, за жодних обставин. Навіть якщо нам до голови приставлять дуло пістолета.

— Ти якого чорта не подзвонив, перш ніж заявитись сюди? — я агресивно грюкнув дверима, зачиняючи за ним.

— Взагалі-то ти мав першим подзвонити, як тільки привезеш цю кралю сюди, — дорікнув Артем.

— Ай, я геть закрутився з нею, — провів рукою по злегка вологому волоссю.

Його справжнє ім’я Артем, але ми шифруємося під американськими іменами. Він отримав ім’я Томас. Спочатку йому подобалося, потім набридло, але змінювати його він не хотів. Я теж довго не знав, яке саме фальшиве ім’я вибрати. Я звик до свого імені — Тимур. Воно найкраще, і на інші імена я навіть не відгукувався. Але згодом ситуація примусила, і я вибрав ім’я Блейк. Кароліні я сказав своє справжнє ім’я. Чому? Я досі не розумію, чому так вийшло. Я просто подумав, що вона і так не буде мене розшукувати потім, хоча це може бути зовсім не так. З нею я забув про все, навіть про свою безпеку.

— Ця зміючка втікати надумала, але, на жаль, далеко не змогла добігти, — у мене одразу з’явилася картинка, як вона лежала під деревом.

— Ти її наздогнав?

— Я б в будь-якому разі її зупинив, але вона сама відключилася у лісі.

— Настрашив бідолашну, — засміявся друг.

— У мене з нею одні проблеми, — пробурмотів я, сівши на диван у вітальні.

— Наприклад?

— Вона вся горить, і її сильно нудить.

— Ого, це вже не окей. Їй потрібні ліки, — насторожився друг.

— Та я вже дав їй.

— І вона так просто прийняла? — шоковано спитав.

— А у неї є вибір?

— Очевидно, що ні.

— От і я про це.

— Я так хочу їсти, — Артем пошкандибав до кухні в пошуках їжі.

Я глянув на годинник і зрозумів, що ця “краля”, як назвав її Артем, вже як день без їжі. Не думаю, що вона щось їла перед весіллям. Всі дівчата хочуть бути стрункими у такий особливий день. Але мені було начхати, мені потрібні гроші. Тому весілля у зміючки не вийшло, бо я трішки змінив її плани.

— Треба щось приготувати. Занести цьому дівчиську і самим поїсти, — пробурмотів я і прийнявся діставати рештки продуктів з холодильника.

З доступних продуктів, які я знайшов, можна приготувати лише омлет зі шматочками ковбасок та помідора. Мої кулінарні здібності не на найвищому рівні, але щось просте, таке як омлет, я в змозі приготувати.

— Ти ще не дзвонив до її батька? — спитав Артем, підсуваючи мені дошку для нарізки.

— Ще ні, я чекав, що він заметушиться і почне шукати її, дзвонити, але він не поспішає.