Після тривожних новин на площі герої тихо відійшли у бік вузької вулички. Максим міцніше притиснув коробку з документами до грудей.
— Ми не можемо носити це з собою постійно, — сказав Вадим. — Якщо хтось дізнається…
Василь серйозно подивився на всіх.
— Потрібно знайти місце, де ніхто не буде шукати.
Діана на мить замислилася.
— У старому сараї мого дідуся є підвал. Там майже ніхто не буває.
Анна кивнула.
— Це може спрацювати.
Максим подивився на друзів і повільно сказав:
— Добре. Тоді йдемо туди просто зараз.
Вони швидко рушили вузькими вулицями містечка. Вечір уже опускався на будинки, і світло ліхтарів починало з’являтися на дорогах.
Коли вони дісталися старого сараю, Максим обережно відкрив двері.
Всередині пахло деревом і старим сіном.
Діана відсунула кілька дошок на підлозі, і під ними відкрився невеликий люк.
— Ось тут, — сказала вона.
Максим обережно поклав коробки з документами у темний простір підвалу.
— Нехай вони залишаться тут, поки ми не зрозуміємо, що з ними робити.
Василь кивнув.
— І нікому ні слова.
Усі мовчки погодилися.
Але ніхто з них не помітив, що за вікном сараю промайнула темна постать, яка тихо спостерігала за ними.
Сторінка-53