Повернення через тінь

Герої йшли вузькою стежкою назад до рідного містечка, тримаючи в руках обидві коробки з документами. Ліс здавався ще темнішим після того, як вони вийняли схованку біля старого дуба.

— Нам треба бути обережними, — тихо сказав Максим. — Ці документи можуть зацікавити не лише нас.

Вадим озирнувся на темні силуети дерев:

— Я відчуваю, що хтось слідкує за нами. Це не просто відчуття…

Діана стиснула руку Анни:

— Тиша і обережність — наші найкращі друзі зараз. Не робіть різких рухів.

Василь йшов попереду, зважуючи кожен крок, його очі блищали від концентрації:

— Ліс може приховувати не лише нас, — промовив він. — Тому ми маємо рухатися швидко, але обережно.

Раптом у глибині дерев промайнув рух, і всі трохи здригнулися. Тінь зникла так само швидко, як з’явилася, залишивши після себе лише шелест листя.

— Хтось за нами справді спостерігає, — тихо промовив Максим. — І, здається, не випадково.

Вони продовжували шлях, серця б’ються частіше з кожним кроком. Ліс поступово звужувався, і вперед відкривалася маленька галявина, де вечірнє сонце ще пробивалося крізь крони.

Максим перевів погляд на друзів:

— Добре, що ми разом. Що б не сталося, ми повинні захистити ці документи.

Тієї миті він зрозумів: відтепер їхня пригода стала небезпечною не лише через старі схованки, а й через людей, які готові піти на все, щоб здобути таємниці минулого.

                                    Сторінка-51