Герої дісталися невеликої галявини, де ліс трохи розчищувався, і Максим уважно переглянув карту.
— Ось воно, — прошепотів він. — Наступна точка позначена прямо тут.
Вадим обережно оглянув околиці.
— Поки що нікого не видно. Але ті сліди досі ведуть поруч.
Діана стиснула руку Анни.
— Ми повинні бути готові до будь-чого, — сказала вона.
Василь кивнув і підійшов до невеликого куща, під яким виднілася дерев’яна коробка, майже повністю замаскована листям та гілками.
— Схованка, — тихо промовив він. — Обережно.
Максим нахилився і обережно витяг коробку. Вона була запилена, але цілісна. Усередині лежали кілька старих паперів та фотографій, які, зауважив Максим, могли стосуватися подій, що передували війні.
— Це неймовірно, — прошепотів він, розкриваючи один із документів. — Тут детально описані позиції та маршрути, яких ніхто не очікував.
Раптом серед дерев пролунав тихий хрускіт.
— Він тут! — крикнув Вадим. — Спостерігач!
Тінь промайнула біля дерев і на мить показала постать людини, яка, очевидно, слідкувала за ними.
Василь спокійно підняв руку:
— Не панікуйте. Ми зможемо зберегти документи і дати йому лише можливість спостерігати.
Максим схопив коробку та притиснув її до грудей.
— Тоді рухаємося далі, тихо, — наказав він.
Діана і Анна кивнули, і група повільно рушила вглиб лісу, ховаючись серед густих дерев.
— Він за нами спостерігає, — прошепотіла Діана. — Але тепер ми знаємо, що не можемо зупинятися.
Максим подивився на карту: попереду ще кілька точок, і кожна з них могла приховувати небезпеку… або важливу інформацію, яка змінить усе.
— Попереду нові випробування, — тихо сказав він, — але разом ми впораємося.
Ліс став ще темнішим, а тіні рухалися так, ніби самі дерева спостерігали за ними.
Сторінка-48