Наступного дня Діана та Анна разом пішли в містечко, щоб допомогти рознести продукти для сімей, які готувалися до непростого сезону.
— Тобі подобається допомагати людям? — запитала Анна, несучи кошик із хлібом.
— Дуже, — відповіла Діана. — Це робить мене щасливою.
Анна усміхнулася.
— Я теж так відчуваю. Мені подобається, коли можна робити щось важливе для інших.
Кілька хвилин вони йшли мовчки, але мовчання було приємним. Вони вже відчували, що добре розуміють одна одну.
— Ти знаєш, — сказала Анна, — я відчуваю, що ми подружимося надовго.
Діана глянула на неї і кивнула.
— Я теж так думаю.
Тоді вони разом почали планувати, як допомогти ще більшій кількості людей у містечку, не підозрюючи, що небезпека війни поступово наближається.
Сторінка-43