Максим, Вадим і Діана повернулися до рідного містечка, тримаючи в руках документи зі старого сараю.
Сонце вже схилялося до заходу, а на вулицях міста панувала тиха метушня. Люди готувалися до холодних вечорів, не здогадуючись, що далеко в Європі наближаються великі події.
Діана допомагала сусідам прибрати продукти та підготувати дрова для опалення. Її рішучість і спокій привертали увагу.
Раптом до неї підійшла дівчина приблизно того ж віку, з яскравими очима і сміливою поставою.
— Привіт! Я Анна, — сказала вона, простягаючи руку. — Ти допомагаєш старшим? Я можу приєднатися?
Діана здивовано посміхнулася.
— Я Діана. Так, звичайно. Рада, що ти з нами.
Вони разом допомагали мешканцям, сміючись і підтримуючи один одного. Перші слова перетворилися на розмову про життя, а розмова — на сміх.
Максим із Вадимом спостерігав здалеку, помічаючи, як Діана знаходить нову подругу.
Сторінка-42